Читачі «М-К» давно знайомі з ентузіастом саморобної ґрунтообробної техніки, конструктором-аматором Григорієм Івановичем ОДЄГОВИМ. Адже саме йому вдалося розробити одну з найефективніших мотолебідок, яка за продуктивністю перевершує і мотоблоки, і мотокультиватори, і навіть мінітрактори. І це при тому, що двигун одєговської мотолебідки — усього лише силовий агрегат старенької «Вятки».
Сьогодні ми представляємо вам дві велолебідки з ножним приводом. Одна з них розроблена Г.І. Одєговим, а інша є модернізованим варіантом лебідки Григорія Івановича, спроєктованим у творчій лабораторії «Еврика».
За твердженням конструктора велолебідки, ґрунтообробний агрегат із педальним приводом значно ефективніший за лопату та навіть за буксирований плуг, що рухається зусиллями однієї-двох осіб.
1 — щока барабана, 2 — важіль приводу, 3 — педаль, 4 — трос, 5 — поздовжній елемент рами, 6 — фіксатор, 7 — стійка, 8 — підкос, 9 — якір, 10 — задня поперечина, 11 — барабан, 12 — передня поперечина, 13 — втулка барабана, 14 — вкладиші, 15 — ступиця важеля приводу, 16 — гайка з шайбами, 17 — вісь барабана і важелів приводу лебідки, 18 — фланець, 19 — собачка храповика, 20 — пружина храповика, 21 — вушко, 22 — поворотна пружина важеля приводу.
Педальна лебідка Г.І. Одєгова влаштована наступним чином. Її основу становить легка трубчаста рама, на якій монтується барабан, щоки якого є храповими колесами. На тій самій осі встановлені хиткі педалі з храповими защіпками. Обидві педалі оснащені пружинами, які повертають їх у верхнє положення. Також пружини мають і храпові защіпки.
Рама лебідки зварена зі сталевих труб діаметром 22…32 мм. Барабан являє собою відрізок труби зовнішнім діаметром близько 300 мм, до якого приварено два сталевих диски діаметром 380 мм і товщиною приблизно 4 мм. Щоб перетворити ці диски на храпові колеса, Г.І. Одєгов вирізав по колу кожного з них асиметричні зубці — глибиною близько 5 мм і кроком 10 мм. У принципі, роботу можна було б полегшити, вирізаючи кожну другу трикутну впадину — цього цілком достатньо для нормальної роботи храпового механізму.
Власне, можна було зробити простіший храповик, як показано на наших ілюстраціях. Для цього на бічній поверхні кожної щоки барабана висвердлюються по колу отвори діаметром 8…10 мм. Звісно, при цьому змінюється й конструкція храповика, як показано на рисунку модернізованої велолебідки.
Важелі педального приводу такого агрегату зварні, зі сталевих труб круглого або прямокутного перерізу. З одного боку кожного важеля приварюється втулка — відрізок сталевої труби з внутрішнім діаметром 20 мм, з іншого — осі педалей. Найпростіше взяти готові педалі від велосипеда, хоча нескладно зробити і саморобні, зігнувши у формі літери П сталеву смугу товщиною близько 3 мм. Для саморобних педалей як осі можна використовувати різьбові шпильки, приварені зовні до важелів.
Віссю барабана і важелів педального приводу є сталевий стержень діаметром 20 мм, кінці якого обточені на довжину 30 мм і мають нарізану різьбу М14.
Барабан модернізованої лебідки — це відрізок сталевої труби зовнішнім діаметром 300 мм, до якого приварені два сталевих диски товщиною 3 мм і діаметром 380 мм. У центрі кожного диска свердляться отвори діаметром 30 мм, у які запресовуються капронові втулки (можна також фторопластові, текстолітові або бронзові).
Велолебідка може працювати в парі з тим самим плугом, який розробив Г.І. Одєгов для своєї мотолебідки. Велолебідка працює у два цикли: перший — робочий, другий — холостий, коли плуг повертається до початку ділянки; при цьому собачки храповика відтягуються і барабан вільно обертається. Проте можна використати «нескінченний» (кільцевий) трос і блок на протилежному кінці ділянки відносно велолебідки — це дозволяє зробити обидва проходи плуга робочими.