Зовсім недавно на дорогах нашої країни з’явилися прицепи до легкових автомобілів. Нове транспортне засоб дуже швидко завоював найширшу популярність, і в період відпусток на автотрасах можна було спостерігати верениці автомобілів з прицепами на буксирі. Яких тільки конструкцій тут немає? Прицепи-дачі, «розкладушки», моторні човни та яхти на трейлерах, прицепи самохідні — наземні та плаваючі — всього не перелічити!
Попит на прицепи до легкових автомобілів дуже великий. У цьому немає нічого дивного: маючи прицеп, можна звільнити салон автомобіля від усього непотрібного в дорозі, але абсолютно необхідного на біваку. Крім того, він дозволяє перевозити габаритні вантажі, розширюючи таким чином можливості господарського використання автомобіля.
Зараз, напередодні масової автомобілізації нашої країни, питання про прицепи стає особливо гострим. Навіть якщо взяти лише один показник — збільшення вантажопідйомності, що досягається за рахунок використання прицепу, в середньому на 50—60% (що є цілком реальним), вийдуть сотні тисяч тонн, перевезених при тому ж витраті моторесурсу та паливно-мастильних матеріалів. У бюджеті країни це рівнозначно тисячам звільнених залізничних вагонів та величезній сумі економії коштів за рахунок зменшення трудомісткості перевезень.
Але звідки ж взялися прицепи, які ми бачимо на дорогах? У більшості своїй вони створені кустарним способом або малими серіями на підприємствах спорідненого профілю. На побудову їх абсолютно непродуктивно витрачається купа часу та праці, оскільки скільки-небудь перевірених типових проектів немає, і любителі копіюють на око імпортні прицепи або запозичують один в одного окремі вдалі зразки. В результаті всюди виходять конструкції потворні, важкі, незручні та небезпечні в експлуатації.
Йдучи назустріч любителям, ДАІ СРСР розробила нові «Технічні вимоги» на побудову саморобних прицепів, і зараз вони набули чинності на всій території СРСР. «Технічні вимоги» обов’язкові як для органів ДАІ, що здійснюють реєстрацію та технічне обстеження саморобних прицепів, так і для власників цих прицепів. Ми розміщуємо текст нових «Технічних вимог» повністю — для правильної орієнтації наших читачів у цьому питанні.
ТЕХНІЧНІ ВИМОГИ НА ПРИЦЕПИ ДЛЯ ЛЕГКОВИХ АВТОМОБІЛІВ
Настоящі технічні вимоги поширюються на прицепи, призначені для буксирування легковими автомобілями дорогами загального користування.
1. Прицепи повинні відповідати настоящим технічним вимогам, а прицепи промислового виготовлення, крім того, затвердженим у встановленому порядку кресленням та технічним умовам.
2. При виготовленні прицепів допускається використання агрегатів, вузлів, механізмів, деталей та шин легкових автомобілів та мотоколясок.
Вузли та агрегати прицепів, на які є державні стандарти або галузеві нормлі, повинні виконуватися відповідно до типорозмірів, конструктивних та технічних вимог, передбачених зазначеними стандартами або нормлями.
3. Прицепи повинні виготовлятися лише одноосними.
4. Максимальна повна вага прицепу (з вантажем) не повинна перевищувати 60% спорядженої ваги тягового автомобіля. 5. Максимальна повна вага прицепу (з вантажем), що не має гальм, не повинна перевищувати 30% спорядженої ваги тягового автомобіля.
6. Прицепи, що мають повну вагу понад 750 кг, повинні бути обладнані робочими та стоянковим гальмами.
7. Стоянкове гальмо повинно утримувати прицеп (з вантажем) у загальмованому стані на сухій дорозі з твердим покриттям на ухилі не менше 20%.
Зусилля на рукоятці приводу стоянкового гальма не повинно бути більше 30 кг.
8. Прицепи, що не мають стоянкових гальм, повинні бути забезпечені двома противідкатними упорами («черевиками») для підкладання під колеса при стоянках без тягового автомобіля. 9. Величина гальмівного шляху автопоїзда, до складу якого входить прицеп, обладнаний гальмами, не повинна перевищувати гальмівний шлях одиночного тягового автомобіля більш ніж на 10%.
10. Для забезпечення безпеки руху обов’язкова установка запобіжного (аварійного) троса або ланцюга між зчіпним пристроєм автомобіля та дішлом прицепу; у разі аварійного відриву від тягового автомобіля дішло прицепу не повинно торкатися поверхні дороги.
11. Габаритні розміри прицепів повинні бути:
а) довжина — до 1,5 довжини тягового автомобіля, але не більше 8 м.
б) висота — до 1,5 розміру колії прицепу, але не більше 2,5 м.
в) ширина може перевищувати ширину тягового автомобіля не більше ніж на 200 мм на кожну сторону, але при цьому не повинна бути більше 2,5 м.
12. Колія прицепів повинна бути не менше колії основного тягового автомобіля.
13. Дорожній просвіт прицепів повинен бути не менше, ніж у основного тягового автомобіля.
14. Прицеп у складі автопоїзда з тяговим автомобілем при русі по прямій не повинен «виляти» в кожну сторону більш ніж на 3% його габаритної ширини.
15. Прицеп повинен мати тягово-зчіпний пристрій з відповідністю до галузевої нормлі ОН 025 320-68. «Тягово-зчіпний пристрій кульового типу. Зчіпна куля. Розміри».
16. Конструкція кріплення кулі тягово-зчіпного пристрою до автомобіля повинна здійснюватися через силові елементи рами або кузова та забезпечувати надійність роботи при експлуатації автопоїзда.
17. Вертикальний (статичний) тиск від тягового зчіпного пристрою прицепу з вантажем, що передається на зчіпну кулю, повинен бути в межах 25—50 кг, залежно від співвідношення ваги тягового автомобіля та повної ваги прицепу.
18. Прицепи повинні бути обладнані зовнішніми світловими приладами за ДСТУ 8769-69 та штепсельною вилкою за ДСТУ 9200-59.
При габаритній ширині прицепу, що перевищує ширину тягового автомобіля, розташування передніх світловідбивачів повинно визначати габарит прицепу за його шириною.
На прицепах для перевезення човнів та подібних виробів допускається зовнішні задні світлові прилади монтувати на виносному кронштейні.
19. Прицепи повинні мати опорні стійки, що забезпечують стійкість прицепу у відчепленому стані.
20. Опорні стійки прицепів у транспортному положенні не повинні погіршувати прохідність автопоїзда.
21. Прицепи повинні мати кронштейни (або місце) для кріплення номерного знака за ДСТУ 3207-65.
22. Прицепи, призначені для перевезення човнів та інших вантажів, повинні бути обладнані пристроями для їх кріплення.
23. На всіх зовнішніх поверхнях прицепу не повинно бути гострих кромок та кутів, а на бічних поверхнях — виступаючих деталей, які можуть стати причиною травмування.
24. Зовнішня форма прицепу, а також деталі оформлення повинні відповідати сучасним естетичним вимогам.
25. Фарбування прицепів повинно бути рівним, без тріщин, відшарувань, бульбашок та підтіків.
26. При експлуатації прицепу, габаритна висота якого перевищує висоту нижньої кромки заднього скла автомобіля, останній повинен бути обладнаний двома виносними дзеркалами заднього виду.
Примітка:
Відповідно до правил реєстрації та обліку рухомого складу автомобільного транспорту прицепи до легкових автомобілів підлягають реєстрації в органах Державтоінспекції.
ЧОВЕН НА СУШІ
Наш журнал вже розміщував детальні матеріали про саморобні прицепи до автомобілів (див. № 8, 1969 р.). За порівняно невеликий термін, що минув з того часу, багато змінилося в цій галузі конструювання. І передусім затверджені нові технічні вимоги. Тут ми даємо опис та креслення нескладного у виготовленні, але дуже надійного в роботі прицепу для буксирування човна.
Рибальський човен найзручніше транспортувати сушею, поставивши на маленькі колесики, наприклад від дитячого самоката або велосипеда з надувними шинами 205 X 56 (12 1/2 X 1 1/4) моделі Л-155. Основні матеріали для виготовлення прицепу: листовий дюралюміній товщиною 3 мм, дюралюмінієві труби Ø 25—30 мм з товщиною стінок 1,5 ÷ 2,0 мм (можна використовувати лижні палиці), кріпильні гвинти М6. Орієнтовні розміри готової конструкції показані на складальному кресленні (див. рисунок). Якщо довжина човна сягає 3—3,5 м, то колеса встановлюють під центром ваги. Більш довгий човен повинен мати більші тримачі, інакше задня частина стане волочитися по землі.
Зрозуміло, на буксирі за автомобілем такий човен возити не слід.
Коли човен спускається у воду, тримачі коліс складаються за напрямком стрілок А і Б, як літакові шасі.
Ю. УНІАЦІС, м. Рига