Для водних процедур існує чимало різних пристроїв. У нас традиційними серед них є лазня, ванна, душ. У народі підмітили, що лазня — лікує, ванна — розслабляє, а душ — бадьорить. До того ж душ — найоперативніший вид миття, який не потребує якихось спеціальних приготувань. На мій погляд, він (душ) і найекономічніший із перелічених. Ось і я, маючи лазню на присадибній ділянці та ванну в будинку, вирішив зробити ще й душ, використавши ванну як піддон. Але ванна була вже старенька, і на «сімейній раді» вирішили, що такий варіант нам не настільки вже й потрібен. Цілком достатньо буде й одного душу, влаштувавши його на місці ванни — у кутку котельні — прибудови до будинку, де розміщувався газовий котел. Тут тепло навіть у люті морози, до того ж є й каналізація.
Підготовчі роботи полягали в демонтажі старої ванни та придбанні відсутніх матеріалів. Але треба сказати, що ані те, ані інше не становило особливих труднощів.
Приступаючи до облаштування душової кабіни, спочатку визначився з її «архітектурою». Особливо не мудрував, однак від найпростішої набридлої «кубічної» форми вирішив відмовитися і зробив передній кут (там, де планував зробити вхідний проріз) скошеним. І вважаю, що не прогадав. Окрім більш привабливого зовнішнього вигляду кабіни, відсутність кута полегшило доступ до іншого обладнання котельні, зокрема до газового водогрійного котла та електричного титана.
1 — цоколь, b=1/2 цеглини (керамічна цегла, покладена вздовж на плаз); 2 — стійка рами вхідного прорізу (сталевий прокатний куточок № 7, 2 шт.); 3 — пристінна стійка (сталевий прокатний куточок № 7, 2 шт.); 4 — зв’язок (арматурний дріт-катанка Ø6, 6 шт.); 5 — перемичка (нержавіюча сталь, труба Ø30); 6 — поріжок (сталевий прокатний куточок № 7); 7 — дюбель (загартована сталь, 6 шт.); 8 — водовідвідний патрубок (поліетиленова труба Ø60); 9 — приймальна воронка; 10 — каналізаційна труба; 11 — манжета (гума); 12 — розчинний шов
Перед початком будівельних робіт прямо на плитках підлоги котельні розмітив розташування перегородок у плані, а точніше — фундаменту під них. Щоправда, цю кладку з чотирьох рядів завтовшки в півцеглини фундаментом можна назвати лише умовно, оскільки основою для нього служить не ґрунт, а підлога котельні. Назву цю частину цоколем — ця назва, мабуть, найбільше підходить для подібної конструкції.
Виклавши цоколь, приступив до встановлення «трапа». Моряки під цим словом розуміють суднові сходи, а будівельники — підпідлоговий пристрій для збирання та відведення в каналізацію відпрацьованої води. «Трап» складається з приймальної воронки та відвідного патрубка. Воронка має захисну сітку від потрапляння великого сміття та сифон — гідравлічний затвор від зворотного проникнення запахів із каналізації. Під час монтажу «трапа» важливо було дотриматися двох умов. Перше — покласти відвідний патрубок з невеликим ухилом у бік каналізаційної труби. Друге — встановити сітку воронки на рівні ще не існуючої чистової підлоги душової кабіни, підіймати яку високо було небажано. Вільний кінець патрубка зістиковав з відводом каналізаційної труби, до якого раніше під’єднувався гусак ванни. Напрямок відводу, а відповідно й патрубка трапа щодо каналізаційної труби — під досить гострим кутом, аби водні потоки в них плавно зливалися, а не «збурювали» один одного.
Після цього весь об’єм між цоколем і стінами «забутив» — заповнив битою цеглою, щебенем та іншими будівельними відходами, а потім пролив усю цю масу «худим» цементним розчином (із вмістом в’яжучого приблизно 1:10 — 1:12). По самому верху, по всій площі кабіни, улаштував «стяжку» — поклав 20‑мм шар більш «міцного» розчину, додавши в нього силікатний клей, та ще й присипав його зверху цементом і «зазалізнив» — загладив поверхню сталевим соколом. Стяжку виконав з невеликими ухилами (а точніше, підйомами) від «трапа» до стін і перегородок, залишивши його піднятими приблизно на 10 мм.
Потім витримав кілька днів — розчин «забутовки» та стяжки за цей час схопився, набрав міцності, і тоді вже стало можливим наступати на нього.
У ці ж дні, як то кажуть, у потрібний час і на потрібному місці мені трапилася публікація в №4 за 2003 рік підшивки журналу «Моделист-конструктор» про облаштування стін і перегородок із цегли завтовшки в чверть її (з укладанням цеглин на ребро). Треба сказати, що така думка в мене виникала й раніше, але були сумніви щодо стійкості таких конструкцій. Тепер же взявся до роботи сміливіше. Не можу сказати, що я привніс у цю справу щось досі невідоме, але дещо зробив по‑своєму.
Починаючи кладку перегородок, уклав на ребро лише один ряд цеглин. Потім на нього змонтував зварний каркас, що складався з рами вхідного прорізу, пристінних стояків і зв’язків між ними. Стояки (пристінні та рамні) виконані зі сталевого прокатного куточка №7, а поріжок рами — з куточка №3. Перемичка рами — з нержавіючої сталі (труба діаметром 30 мм). Зв’язки — відрізки арматурного дроту діаметром 6 мм.
Пристінні стояки, після вивірення їх вертикального положення, прибив до стін сталевими загартованими дюбелями через попередньо висвердлені в куточках відповідні отвори. Такими ж дюбелями зафіксував поріжок рами на нижніх цеглинах, у яких також заздалегідь виконав відповідні гнізда. Стояки (пристінні та рамні) з’єднав між собою зв’язками, причому нижні одразу приварив наглухо, а середні й верхні спочатку лише прихопив. У ході кладки перегородок виявлялося, чи збігається їхнє розташування з розчинними швами. Якщо збігалися — приварював остаточно, а якщо ні — відрубував прихватки й опускав зв’язок до найближчого ряду цеглин.
Кладку виконував у чверть цеглини до рівня перемички дверного прорізу на цементно‑піщаному розчині у співвідношенні 1:5 з товщиною шва близько 10 мм. Цемент використовував марки 500, пісок просівав від крупних (понад 5 мм) включень.
Про якість швів особливо не турбувався, а от зовнішні поверхні перегородок намагався вирівняти майже до площин, щоб згодом було простіше й легше облицювати кабіну кахельною плиткою.
Тут хочу зазначити, що кладка в чверть цеглини дала змогу майже вдвічі скоротити витрату цього дорогого матеріалу. Адже ціна однієї цеглини навіть невисокої якості зараз наблизилася до вартості батона пшеничного хліба вищого ґатунку.
1 — вузька перегородка; 2 — одвірок вхідного прорізу (2 шт.); 3 — підлога, вкрита метлаською плиткою з ухилами від стін і перегородок до трапа; 4 — цоколь; 5 — поріжок; 6 — «трап»; 7 — широка перегородка; 8 — перемичка; 9 — частина стін приміщення, що відійшли до душової кабіни, облицьованих кахельною плиткою
Продовжуючи розповідь про подальший процес будівництва душової кабіни, а саме про облицювання перегородок і частин стін, що належать до кабіни, зазначу, що під час придбання плитки для підлоги та стін вдалося підібрати їх за кольором. За розмірами й фактурою вони різні: для стін — 300×200 мм і гладкі, а для підлоги — 300×300 мм і шорсткі.
Спочатку облицював підлогу кабіни, зберігаючи водовідвідні ухили до «трапа», а потім — стіни та перегородки. Після облицювання стояків рами плиткою ширина вхідного прорізу становила 500 мм.
Описувати технологію облицювання підлоги та стін плиткою, думаю, немає особливої потреби — літератури з цього питання вдосталь і в бібліотеках, і в книгарнях. Відзначу лише кілька особливостей, які застосував.
По‑перше, висота стіни виявилася не кратною розмірам плитки, і в одному ряду їх довелося підрізати. Цей ряд вважав за доцільне покласти в самому низу — туди рідко опускається оцінювальний погляд, а під час миття — просто не до того. Стовпчики ж неповних плиток «загнав» у кути.
По‑друге, для облицювання рекомендують використовувати спеціальний клей, що являє собою дрібнодисперсну цементно‑піщану суміш зі спеціальними добавками, які надають їй підвищених пластичності та водонепроникності. Якими саме — ні слова, хоча ціна стає значно вищою.
Я ж використав суміш власного приготування, що складалася зі звичайного цементного розчину, замішаного на воді з додаванням у неї полівінілацетатного (ПВА) клею, який надає суміші згаданих властивостей.
По‑третє, під час облицювання підлоги укладати плитку починав від «трапа», урівень із ним, намагаючись не залишати під нею порожнин, куди може потрапляти й затримуватися вода. Для цього розподіляв розчин‑клей рівномірно й з надлишком, а в центр додавав «гірку» й укладав плитку «до місця» її видавлюванням. Натискати на плитку при цьому намагався обома долонями на максимальну площу. Побачити порожнини, звісно, не можна, але відчути (а точніше — почути) можна, простукуючи плитку по площі після встановлення її на місце. Для цієї технологічної операції можна виготовити просте пристосування — дощечку зі сторонами, трохи меншими, ніж у плитки, і натискати через неї. Але при цьому потрібно стежити, щоб між ними не потрапив розчин.
Після облицювання всі шви заповнив спеціальною водостійкою безусадковою затиркою, а на перемичку дверного прорізу повісив гарну поліетиленову шторку.
Змішувач залишив той, що служив ще ванні, а от із водонагрівачем була проблема вибору: залишити наявний електротитан чи купити газову колонку. Зупинився на першому варіанті, тим більше, що титан нещодавно модернізував (див. «Моделист‑конструктор» № 4 за 2008 рік) і працює він безвідмовно. До того ж це альтернативне паливо на випадок перебою з подачею газу.
«Моделист-конструктор» № 6’2009, А. ФРЕНЬОВ