Ми з великим інтересом прочитали в журналі описи гідронартів «Піонер», «Дельфін» і «Пірат». Повинні відзначити, що на акваторії Обського моря подібні судна можна побачити кожного літа. Це «Тайфуни», креслення яких розроблені в лабораторії експериментальної механіки нашого КЮТ.
Безсумнівно, що новий вид водно-моторного спорту — аквакартинг, або, інакше, гідрокартинг, буде розвиватися і далі. Гідрокарти завдяки простій конструкції та відносній дешевизні виготовлення в аматорських умовах відкривають широкі перспективи для залучення молоді до водно-моторного спорту. При хорошій організації змагання з аквакартингу повсюди стануть захоплюючою формою відпочинку на воді.
Наш «Тайфун» (рис. 1) — малогабаритне судно, що нагадує спортивний скутер, проте конструкція його значно спрощена. Набір і корпус виготовляються з дерев’яних рейок і фанери. В якості двигуна на гідрокарті можна застосовувати: підвісні «Стріла», «Вітерець-8», «Прибій», «Москва», «Вітерець-12», тобто класів від 125 до 250 см3. Можна ставити і стаціонарні двигуни від мотоциклів з робочим об’ємом від 50 до 175 см3, проте в цьому випадку необхідно забезпечити хороший обдув двигуна для охолодження, використовуючи зустрічний потік повітря, або, що, безумовно, краще, застосувати спеціально виготовлений вентилятор з приводом від самого двигуна, як це зроблено на моторолерах ВП-150 і Т-200.
1 — днище, 2 — палуба, 3 — кокпіт, 4 — фальшборт, 5 — транець, 6 — подушка, 7 — елань, 8 — штурвал, 9 — ролик, 10 — борт, 11 — снула.
Якщо на гідрокарт передбачається встановити двигун з окремим паливним баком, має сенс виготовити спеціальний малогабаритний бак, зручно поміщаючийся біля транця судна, або використати каністру ємністю 5—10 л, обладнавши її заборною трубкою та дренажним отвором. Саморобний бак зручно кріпиться всередині корпусу, а також дозволяє заощадити більше місця для водія. Будь-яке форсування двигунів та зміна їх конструкції заборонені правилами змагань, за винятком підбору гвинта та полірування підводної частини двигуна.
Для будівництва гідрокарта «Тайфун» потрібні соснові рейки (розміри вказані на кресленні) та водостійка фанера товщиною 3—6 мм. Починати слід з виготовлення шпангоутів, потім заготовок стрингерів та обшивки днища. Збірка ведеться на столі або безпосередньо на підлозі. На заготовку днища встановлюють і кріплять за розміткою шпангоути, стрингери, транець, обшивають верх і бічні скули. Всі з’єднання стрингерів та шпангоутів виконуються на шурупах з клеєм або епоксидною смолою. Обшивка кріпиться на шурупах або дрібних цвяхах до стрингерів та шпангоутів; бажано поверхні стрингерів та шпангоутів, що прилягають до обшивки, також попередньо промазувати клеєм. При будівництві доцільно користуватися двома розмірами фанери за товщиною: на днище 4—6 мм, верхня обшивка — 2,5—4 мм. Стики фанери на днищі добре підганяються та звинчуються на підкладці з клеєм, що розташовується всередині корпусу, або з’єднуються «на ус» (останнє з’єднання складніше).
ТАБЛИЦЯ ПЛАЗОВИХ ОРДИНАТ ГІДРОКАРТА «ТАЙФУН»
Фарбування корпусу виробляється після попередньої пропитки оліфою.
Управління гідрокартом здійснюється штурвалом, що встановлюється на стійці, закріпленій на кілевому стрингері та бімсі. Управління двигуном — від манетки газу, закріпленої на лівому борту поблизу штурвала.
При експлуатації гідрокарта для змагань та відпочинку слід знати, що він є гоночним судном. Заходи щодо забезпечення безпеки на воді для всіх швидкісних спортивних суден стосуються повністю і до гідрокартів. Водії повинні бути одягнені в рятувальний жилет та шолом.
Початківцям гонщикам слід спочатку звикнути до судна, відпрацювати всі основні рухи: заведення двигуна, повороти. Не слід одразу розвивати великі швидкості, враховуючи, що на швидкостях 35—45 км/год управління корпусом вимагає навички.
В. МІКУЛІН, В. ШОЛОХОВ