Немає потреби доводити, наскільки важливо мати на садовій ділянці запас води: трапиться щось із системою поливу — і квітники з газонами за тиждень липневої спеки перетворяться на сіно. Тож коли мій старий сталевий бак проржавів і потік, виникла потреба терміново знайти йому заміну.
Перше, що спало на думку, — замовити такий самий, а потім пофарбувати його й заплести диким виноградом, щоб він вписувався в пейзаж. Але бак із чорної сталі не лише неестетичний, він ще й непрактичний: і дорогий, і іржавіє. Добре було б зробити бак з алюмінію або з нержавіючої сталі, але ціна!!! А користуватися таким баком, можливо, доведеться лише один сезон: узимку прийдуть «гості» — і «приватизують» ваш скарб на металобрухт.
Оцінивши сувору дійсність і зваживши всі обставини, я вирішив придумати й зробити конструкцію, яка відповідала б усім моїм вимогам: прикрашала ділянку, була міцною, коштувала не надто дорого, не піддавалася корозії та не приваблювала «гостей».
1 — фундамент; 2 — зливна трубка; 3 — стінка; 4 — трубка відбору чистої води; 5 — дно
1 — стінка; 2 — цеглини-фіксатори; 3 — фундамент; 4 — дно
1 — фундамент; 2 — зливна трубка; 3 — стінка; 4 — базові стовпчики (цегла); 5 — трубка відбору чистої води; 6 — бетонна стінка
Нижче наведено докладний опис розв’язання цього завдання.
Почнемо з того, що майбутня ємність має прикрашати сад, тобто щонайменше її конструкція й форма повинні гармонійно вписуватися в будь-яке місце, стаючи ніби частиною ландшафту. Наприклад, мій сад розділений на тераси, і тому ємність я спроєктував як підпірну стінку верхньої. В інших умовах напевно виникне потреба в інших формах і додаткових функціях конструкцій.
Друга проблема — матеріал: антикорозійні властивості та непривабливість для непроханих «гостей». «Голе» залізо відпадає з першої причини, кольорові метали — з другої.
Перебравши різні варіанти, я обрав, як мені здається, найвдаліший: виготовити основу ємності з листів оцинкованої сталі, «одягнувши» її в бетон.
Технологія виготовлення основи така:
Листи сталі розміром 1000×2000 мм з’єднуємо між собою в кільце. Довжина кільця (кількість листів) залежить від задуманого об’єму ємності. Моя ємність має об’єм 1 куб. м, тому мені вистачило двох листів.
Листи можна з’єднати так.
Поклавши лист на рівну поверхню, наприклад, на ДСП, і відступивши від краю 10 мм, проводимо рисувалкою лінію, за якою плоскогубцями акуратно загинаємо край листа під кутом 90°. Подальший загин робимо легкими ударами невеликого молотка поступово вздовж усієї лінії, як показано на рис. 1. Ті самі операції виконуємо з протилежним краєм листа. Підготувавши таким чином усі листи, з’єднуємо їх, як показано на рис. 2, видавивши в шов трохи герметика (підійде герметик для сантехніки, а можна використати й звичайний пластилін). Потім легкими ударами молотка поступово «запресовуємо» шов і в трьох-чотирьох місцях кернером робимо добрі «замки», щоб листи не зміщувалися. Після з’єднання виходить пружне гнучке кільце, якому можна надати будь-якої форми: вигнути «квасолинкою», витягнути в еліпс або придумати щось химерне.
Наступний етап — виготовлення фундаменту. Для ємності 1 куб. м цілком достатньо зробити фундамент товщиною 120—150 мм, уклавши його на подушку зі щебеню. Звісно, площа фундаменту має бути трохи більшою за площу дна ємності. Обравши місце, виймаємо ґрунт на глибину 150—200 мм, засипаємо яму щебенем із піском, добре проливаємо водою, утрамбовуємо. Тепер укладаємо шар бетону в половину його загальної товщини, на бетон — арматуру (сталеві стрижні й труби), а на неї — решту розчину. Бетон у співвідношенні 2:2:1 відповідно готується зі суміші щебеню, піску й цементу (замість щебеню можна використати керамзит). Води в суміш треба додати стільки, щоб бетон не розтікався, а нагадував пряникове тісто — тоді для фундаменту не знадобиться опалубка, а його краї будуть схожі на «кам’яні напливи». Бетон слід не виливати, а укладати на місце лопаткою й утрамбовувати (для трамбування можна використати дерев’яну киянку).
Наступний етап — встановлення металевої основи, але спочатку площину фундаменту потрібно ретельно вирівняти. Для цього на його поверхню виливаємо цементно-піщану суміш (1:3) консистенції рідкої сметани й розганяємо її рівною рейкою довжиною 2 м. Потім, давши вирівнювальному шару трохи підсохнути (він має втратити текучість), кладемо на нього лист оцинкованої сталі, який притискаємо цеглинами (що більше цеглин, то краще). Це дно ємності. Попередньо лист обрізаємо так, щоб він відповідав формі контуру ємності й, крім того, виступав назовні по периметру на 20—30 мм. У такому вигляді фундамент залишаємо сохнути.
За добу на дно можна встановлювати стінку, тобто раніше виготовлене кільце з оцинкованої сталі. Перед встановленням кільця робимо в ньому два отвори: один унизу біля самого основи — під зливну трубку, другий на 300—400 мм вище — для відбору чистої води.
Кільце досить сильно пружинить, тому для його фіксації в потрібному положенні використовуємо все ті самі цеглини. Якщо попередню роботу виконано правильно й акуратно, то між стінкою та дном можливі зазори не більше 5 мм — на якість ємності вони не вплинуть.
Далі обкладаємо ззовні стик між кільцем і дном крутим, але пластичним «тістом» із цементно-піщаної суміші (1:1) з додаванням клею ПВА: приблизно 1 ст. ложка клею на 0,5 л води. Просушивши «тісто» добу, прибираємо цеглини й установлюємо в отвір кільця біля дна зливну трубку з алюмінію, нержавіючої сталі або пластмаси.
Тепер сталева основа готова до наступного етапу — спорудження бетонної стінки.
Для цього готуємо бетон так само, як для фундаменту. Роботу виконуємо так: беремо кельмою порцію бетону, кладемо до стінки (вона слугує ніби «односторонньою» опалубкою), злегка утрамбовуємо, щоб бетон розплився й щільно притиснувся до стінки. Потім кладемо наступну порцію і так далі по периметру. Укладаючи бетон, треба прагнути, щоб товщина стінки не була однаковою — тоді утвориться поверхня, схожа на природний камінь. Щоб зовнішній вигляд ємності був ефектнішим, слід не лише свідомо збільшувати або зменшувати товщину стінки, а й створювати різкіше виступаючі напливи або, навпаки, заглибини, тобто ліпити стінку, як скульптуру, в автоматичному режимі: не думати про техніку кладки, а керуватися власним відчуттям краси й гармонії.
Тоді ви зможете матеріалізувати всі свої відчуття й отримати саме те, чого хотіли.
Споруджуючи стінку, не треба забувати, що на висоті 300—400 мм від дна в стінку треба вмонтувати ще одну зливну трубку з різьбою під вентиль, щоб відбирати чисту воду.
Щоб під час бетонування сталева основа не деформувалася, доцільно всередині ємності скласти з цеглин стовпчики-підпірки (рис. 5), які не дозволять тонкій стінці «йти» всередину під тиском бетону. Виклавши 5—8 шарів, бетонній стінці треба дати підсохнути до наступного дня, інакше вона може «поплисти» або зруйнуються якісь деталі. У разі, якщо ліпиться різко виступаючий виступ, біля нього взагалі не слід нічого робити до наступного дня. Те саме стосується заглибини або будь-якої деталі, положення й форму якої треба зберегти. Роботу в таких місцях можна продовжувати лише після затвердіння бетону.
Завершуючи кладку, потрібно зробити невеликий наплив усередину ємності на верхньому краї сталевої основи, щоб вона не відшаровувалася від бетону.
Останній етап роботи — оздоблення бетонної стінки.
Тут можливі різні варіанти з використанням природного каменю, пляшкового скла, кераміки тощо. Для своєї ємності я обрав найпростіший варіант: уся зовнішня поверхня ретельно промазана цементно-піщаним розчином (1:1) і оброблена мокрим віником. Такий прийом дає чудовий результат. Фарбувати бетон я не став, вважаючи, що сірий колір добре вписується в зелень саду.
Що зрештою вийшло з мого задуму, видно на фотографіях.
Підсумовуючи, скажу про очевидні переваги конструкції.
1. Вона відносно дешева. На ємність 1 куб. м витрачено три листи оцинкованої сталі, шість мішків цементу, 13 мішків керамзиту, 13 мішків піску.
2. Простота виготовлення. Тут немає ні зварювання, ні паяння, ні якихось складних технічних прийомів, що потребують спеціальних інструментів, матеріалів і навичок.
3. Ємність не потребує антикорозійного покриття.
4. Якщо вода жорстка й насичена залізом, яке при контакті води з повітрям випадає в осад у вигляді іржі, то в такій ємності вода швидше відстоюється, іржа осідає на дно, а піднята трубка в стінці дає змогу зливати чисту воду, яку можна використовувати для лазні, а після фільтрації — навіть для приготування їжі.
5. Ємність естетична. Чудово поєднується з кам’яною гіркою, водоспадом, фонтаном, квітами, зеленню; водночас вона виконує своє прозаїчне призначення: слугує резервуаром для запасу води.
6. Ємність технологічна. Її можна зробити будь-якої форми та розміру, використовуючи одні й ті самі прийоми, «вписати» в обране місце, не порушуючи вже сформованої структури саду.
7. Нарешті, ємність не можна «винести», що вельми актуально для нашої дійсності. Недолік у ємності, мабуть, лише один: її не можна перемістити, тому місце для неї слід обирати ретельно, пам’ятаючи, що будується капітальна споруда.
«Моделіст-конструктор» № 3’2005, С. Ковальов