Я є постійним читачем вашого журналу понад 25 років. Відгукуючись на ваш заклик до підписників бути не лише читачами, а й активними авторами, вирішив поділитися однією цікавою технологією, за якою збудував свій житловий будинок: під час зведення стін широко використовував пластикову пляшкову тару. Мені здається, нічого подібного за ці роки в пресі не публікувалося. Правда, пам’ятаю, років 15 тому в одному з журналів промайнула стаття про умільця, який збудував будинок із порожньої склотари, але це з розряду поодиноких випадків. Мій же досвід доступніший і може стати в пригоді багатьом.
На вигляд звичайний цегляний будинок у два поверхи, яких зараз мільйони. Однак у нас на його спорудження, порівняно з традиційними технологіями, пішло майже вдвічі менше дорогих будматеріалів — цементу, щебеню, цегли, що нині дуже навіть істотно. Тим більше, що географічні та кліматичні особливості в нашій області, де влітку спека буває під 40 градусів, а взимку морози — під 30, висувають до забудов особливі вимоги: будинок має мати товсті міцні стіни, які добре утримували б тепло в холодні періоди й, навпаки, забезпечували б у житлі прохолоду в спекотну пору року.
1 — ряд цегли, перший; 2 — ряди наступні; 3 — кутова труба, вентиляційна.
1 — стінка-опалубка цегляна; 2 — бутобетон; 3 — стінка котловану.
Загальна схема зведення будинку класична. Починали будівництво з риття котловану, зробивши його стінки строго вертикальними. Відступивши від них на ширину майбутнього фундаменту (300—500 мм), виклали по периметру ряд червоної цегли: плазом, більшою стороною щільно одне до одного (рис.1). На нього — три ряди в одну цеглину також плазом, але вздовж, стикуючи торцевими поверхнями. Отримали стінку, яка одночасно виконує роль опалубки: через пару годин, коли цемент схопився, за неї накидали шар бута (уламків цегли, каміння, відходів бетону й металу з розрахунку близько 50 відсотків об’єму) та залили розчином (рис.2). Ручною трамбівкою пройшли всі можливі порожнини та щілини. По кутах заздалегідь встановили вертикально старі металеві труби (можна азбоцементні, діаметром 80—300 мм) для подальшого використання під вентиляцію, прокладку електропроводки та іншого.
Така схема кладки зберігалася і надалі (рис.3), аж до розширеної (ступінчастої) частини котловану (приблизно за півметра до так званої нульової позначки): далі вже вели двосторонню кладку цеглою з заповненням бутобетоном (рис.4).
За восьмигодинного робочого дня двоє людей виклали таким чином підвал — він же фундамент — розміром 6x6x2 м за два тижні.
1 — кладка внутрішньої стінки; 2 — кладка зовнішньої стінки; 3 — пластикові пляшки, закладні; 4 — бетонне заповнення.
Стіни зводили, по суті, за тією ж схемою, тобто цегляна кладка одночасно стає і опалубкою. Причому порядовки ті самі: один ряд — у цеглу, три ряди — у півцеглини. Але під час заповнення проміжків розчином використовували пластикову пляшкову тару. Саме цей заповнювач виявився найоптимальнішим: розкладені горизонтально (рис.5), пляшки місткістю 1,5—2 л ідеально входять у проміжок між цегляними стінками, який для нашого регіону має становити 450 мм — достатній отвір для встановлення третьої рами.
У процесі роботи з’являлися варіанти закладання пляшок: вертикальне розташування (рис.6) і щільніше горизонтальне — в шаховому порядку (рис.7). Практика показала, що переважні пляшки із завинчувальними пробками; якщо пробок немає, то пляшки слід закладати шийками вниз, вдавлюючи в розчин для герметичності, інакше під вагою бетону вони втрачають свою форму, сплющуються, і зникає сенс їхнього використання.
1 — вентиляційна труба; 2 — металева арматура; 3 — бетон.
Заповнення орієнтовно займає до 50 відсотків об’єму бетонної маси. Можливо й більше, але тоді для міцності необхідно закладати якусь металеву арматуру. Наші сусіди як заповнювач використовують усе «багатство» нинішніх звалищ: банки з-під фарби, іграшки, склотару. Однак пластикові пляшки поза конкуренцією: зручно, екологічно чисто, а за тепло- та звукоізоляційними якостями — вище всяких похвал.
По кутах, де, як уже говорилося, встановлюють вентиляційні труби, закладають додаткову арматуру (рис.8).
Коли ми здобули певний досвід під час зведення стін, то другий поверх мав уже іншу порядовку: ряд у півцеглини, ряд цегли на ребро (рис.9). Цікаво, що швидкість нарощування стін при цьому залишилася приблизно такою ж, як і на першому поверсі.
У нас будинки, зведені за описаною технологією або з використанням її елементів, уже понад п’ять років. Відгуки — лише позитивні.
Будемо раді, якщо наш досвід стане в пригоді комусь із читачів.
«Моделист-конструктор» № 5’2000, А. БОНДАРЄВ