Стара, але мудра народна прислів’я каже: «Хліб — усьому голова». Ось тільки запасати його наперед — справа безнадійна. Вже дуже швидко він черствіє і засихає, а то й пліснявіє і стає непридатним для вживання. А як відомо, особливо смачний — свіжий хліб. Але люди ще не знайшли способу його тривалого зберігання без втрати смакових якостей — хіба що сушити сухарі. Але останнім способом господині користуються скоріше від безвиході.
Однак, щоб не пекти (або не купувати) хліб часто (якщо не щодня), в народі збільшувати тривалість свіжого стану хліба все ж таки вдавалося: хто вкривав караваї в чисті рушники, а хто ховав у темну дерев’яну скриню. Останню ідею зрештою взяла на озброєння і промисловість — стала випускати настільні або настінні хлібниці: дерев’яні або сурогатні сталеві. Захотілося мати дерев’яну хлібницю і нашій родині. Ось тільки придбати її все ніяк не вдавалося: то в продажу такі відсутні, то гроші були потрібніші в той момент, коли хлібницю можна було купити, на щось інше.
Тоді вирішив зробити хлібницю сам — при цьому піднаточитися в столярній справі і одночасно заощадити. До того ж справа виявилася захоплюючою.
1 — задня стінка (клеєний щит з дощок s10, 2 шт.); 2 — опора (вигнутий брусок 10×10, 2 шт.); 3 — дверця-штори; 4 — поріг (рейка 400x30x10); 5 — ніжка-полоз (брусок 15×10, 2 шт.); 6 — решітка 350×240 (брусок 10×10, за потреби); 7 — дно (клеєний щит з дощок s10); 8 — бічна стінка (клеєний щит з дощок s10); 9 — кришка (дошка s10)
Як матеріал для хлібниці використав дощечки листяних порід дерева від тарних ящиків, викинутих з продовольчого магазину. Ящики акуратно розібрав, а дощечки уложив штабелем біля батареї опалення. Приблизно через тиждень сушіння за допомогою ручного рубанка точніше підігнав кромки дощечок одна до одної і, намазавши їх клеєм ПВА, сплотив по три-чотири штуки в невеликі щити. Дощечки в щитах стягнув шнуром, а щити поклав на рівний стіл один на одного і притиснув стопкою важких книг.
Наступного дня (після роботи) я обстругав поверхні щитів рубанком і, розмітивши контури всіх деталей хлібниці, випилив їх звичайним (дитячим) ручним лобзиком. В той час ми жили на приватній квартирі. Господиня з’явилася і попередила, що виселить за шум і сміття. Доробити хлібницю в інші вечори довелося таємно і тихо.
1 — капронова леска Ø1,5 (2 шт.); 2 — ламель (рейка 15×10, L398, 20 шт.); 3 — цвях Ø1,2×25 (за потреби); 4 — ручка (рейка 80x20x10)
Збирав деталі хлібниці в єдину конструкцію на клеї ПВА і за допомогою маленьких цвяхів. Після висихання клею всі стики і поверхні ретельно «зашкурив». Штори-дверця хлібниці зібрав з ламелей — рейок перерізом 15×10 мм на двох відрізках капронової лески. Для пропуску лески в кожній рейці просвердлив по два отвори. Для кріплення штор до хлібниці в її кришці теж просвердлив два похилі відповідні отвори — вставивши в них кінці відрізків лески, міцно їх зв’язав. Після цього до дверці прикріпив (клеєм і цвяховиками) ручку, а до дна — ніжки-полози. Ще на дно всередину хлібниці встановив решітку, виготовлену з таких самих рейок, що й штори. На завершення ззовні покрив хлібницю безбарвним лаком.
Коли в черговий раз господиня з’явилася до нас за квартирною платою, то побачила готову хлібницю і… попросила зробити таку саму в рахунок частини майбутньої квартирної плати.
А наша проста хлібниця служить нам і досі — вже більше двадцяти років.
А. МАТВІЙЧУК