Надлегкий швертбот міжнародного класу «Moth» — «Метелик» (рис. 1, 2) не складний за конструкцією, технологічний у виготовленні й має всі найважливіші якості спортивних суден — швидкий, маневрений і чутливий у керуванні. Усе це дозволяє рекомендувати його як перший спортивний парусник тим, хто мріє досягти в яхтингу олімпійських вершин.
«Метелик» згідно з загальноприйнятою термінологією є бермудським кетом, тобто швертботом, оснащеним одним парусом — гротом. За акуратного виготовлення з дотриманням культури ваги маса парусника не повинна перевищувати 30 кг.
1 — парус, 2 — гік, 3 — блоки, 4 — оковка блока, 5 — щогла, 6 — оковка щогли, 7 — степс, 8 — палуба, 9 — форштевень, 10 — посилювальні шпангоути, 11 — днище, 12 — шверт, 13 — швертовий колодязь, 14 — днище кокпіта, 15 — окантовка кокпіта, 16 — транцева дошка, 17 — рульове перо, 18 — палуба, 19 — посилення палуби, 20 — бімс, 21 — текстильний ремінь, 22 — стопор.
Корпус його викроєно з листа оргаліту або водостійкої фанери товщиною 4—5 мм з габаритами 1800X3500 мм. Можлива й стикування його елементів із кількох листів менших розмірів (рис. 5). З’єднання «на вус» забезпечить цілком задовільну міцність, якщо склеїти заготовку епоксидною смолою й просушити під пресом.
Заготовку розкреслюють так, як показано на рисунку 3, лінії розмітки обводять фломастером. Потім «зайвий» матеріал видаляють, а по пунктиру гострим ножем (на кшталт сапожного) роблять надріз приблизно на третину товщини листа. Щоб не заглибитися в обшивку більше, ніж потрібно, має сенс пристосувати на лезо ножа простий обмежувач або, в крайньому разі, нанести на лезо риску й контролювати за нею глибину різу.
У кромках обшивки, які доведеться стикувати одна з одною, необхідно просвердлити отвори Ø 2—3 мм — вони знадобляться для того, щоб згодом зшити корпус, використовуючи як «нитку» м’яку контровочну дріт. Крок між отворами — 100 мм, від межі кромки вони розташовуються на відстані 20 мм (рис. 6).
Обережно зігніть лист обшивки по лініях надрізів і послідовно з’єднуйте між собою елементи корпусу скрутками з м’якого дроту.
Виріжте з фанери товщиною 12—15 мм транцеву дошку (рис. 7) і смужками склотканини на епоксидному клеї укріпіть її в корпусі. Таким же способом встановлюється й брусок форштевня. Отриманий напівфабрикат корпусу необхідно посилити. Наріжте смужки склотканини шириною близько 100 мм, просочіть їх епоксидним клеєм і заклейте внутрішні шви. Для забезпечення жорсткості й герметичності корпусу достатньо 3—4 шарів склотканини.
Після затвердіння епоксидного клею виступаючі зовні скручені кінці дроту зрізають і шви заклеюють смужками склотканини.
Наступна операція — збірка швертового колодязя. Для нього знадобляться два листи фанери товщиною 5—6 мм і два дерев’яні бруски — їхня ширина, що визначає розмір колодязя, становить 40 мм. Елементи цього вузла скріплюються шурупами й епоксидним клеєм. До днища корпусу колодязь прикріплюється тими ж смужками склотканини й епоксидним клеєм. Після затвердіння смоли в днищі прорізають щілину під шверт.
Швертбот «Метелик» має так званий самовідливний кокпіт з днищем, розташованим вище ватерлінії, тому вода вільно виливається з нього через транцеві отвори — шпіґати. Завдяки такому пристрою суденце нетрудно підняти на рівний кіль, навіть якщо кокпіт повністю залитий водою.
Днище самовідливного кокпіта вирізають із водостійкої фанери товщиною 8—10 мм і закріплюють стрічками з склотканини й епоксидним клеєм.
Палубу швертбота найпростіше вирізати з цілого листа оргаліту або фанери, але можна й склеїти, користуючись прийомами, про які тут розповідалося. З внутрішнього боку палубу посилюють поздовжніми вигнутими рейками (див. рисунок 2), їхній переріз 10X20 мм. Отвір кокпіта бажано окантовати гнутою рейкою. Оскільки зігнути рейку досить великого перерізу важко, можна скористатися спрощеним методом. Виріжте кілька фанерних смуг (різ має проходити поперек волокон) і послідовно наклеюйте їх на кромку кокпіта, закріплюючи дрібними цвяхами й тимчасовими розпірками. Після затвердіння епоксидного клею обробіть окантовку рубанком, рашпілем і шкуркою.
Закінчивши збірку корпусу, врізайте в районі встановлення щогли два посилювальні шпангоути з водостійкої фанери товщиною 5 мм. Фіксація шпангоутів — за допомогою смуг склотканини й епоксидного клею. Постарайтеся, щоб форпік (носовий відсік) був герметичним — це надасть швертботу додаткової непотоплюваності.
Ще одна водонепроникна перегородка розташовується безпосередньо перед швертовим колодязем. Її можна вирізати з чотирьохміліметрової фанери й закріпити в корпусі стандартним методом — смугами з склотканини.
Для виготовлення шверта підберіть кілька соснових або ялинових дощок товщиною 30 мм, підфугуйте їх одна до одної й склейте так, щоб у вас вийшла заготовка з габаритами 30X300X1000 мм. Верхню частину шверта посиліть двома щоками з фанери товщиною 4 мм, а нижню прострогайте так, щоб поперечний переріз нагадував двопромінний симетричний профіль літакового крила. Верхню частину деталі полегшіть — проріжте в ній трикутний отвір, як показано на рисунку 2. Залишається вирівняти поверхню шверта епоксидною шпаклівкою й оклеїти одним шаром склотканини, ще раз прошпаклювати, зачистити наждачним папером і пофарбувати синтетичною емаллю.
Технологія виготовлення рульового пера ідентична описаній вище. Єдина відмінність: як заготовку використовують лист фанери товщиною близько 15 мм.
До роботи над щоглою (рис. 9) слід поставитися з особливою увагою. Постарайтеся пунктуально дотримуватися наших рекомендацій. Насамперед підберіть дві дошки довжиною близько 6 м (бажано ялинові). Ретельно огляньте їх і переконайтеся у відсутності сучків, тріщин і свилів. Не засмучуйтеся, якщо пиломатеріалу такої довжини у вашому розпорядженні не виявиться — заготовку можна склеїти з кількох дощок, з’єднавши їх «на вус» епоксидним клеєм. Врахуйте лише, що сам «вус» при цьому має бути не менше 350 мм.
Прострогайте заготовки так, щоб у вас вийшло два бруски перерізом 35 X 70 мм кожен. Наступна операція — прорізка лікпазу. Виконується вона півкруглими стамесками або шпунтубелем — невеликим рубанком із залізком, заточеним за формою майбутнього пазу. Паз обробіть наждачним папером, а потім ретельно відшліфуйте. Зверніть увагу на те, щоб його переріз залишався постійним по всій довжині щогли. Бруски склейте епоксидною смолою, стиснувши заготовку щогли по всій довжині струбцинами — їх для цього знадобиться не менше двох десятків. У процесі затвердіння смоли заготовка має розташовуватися строго горизонтально на однакових підпірках-козлах або просто на дерев’яних брусках, поставлених на рівну підлогу. Невиконання цієї рекомендації може призвести до того, що заготовка виявиться безповоротно вигнутою і роботу доведеться починати спочатку.
Після затвердіння клею обробіть щоглу рубанком: при цьому діаметр біля основи має становити 65—70 мм, а біля топа — близько 40 мм. Ретельно відшкурену деталь двічі покривають гарячою (бажано натуральною) оліфою, а потім двома шарами олійного лаку. Не забудьте тим самим операціям піддати й внутрішню поверхню лікпазу.
На нижню частину щогли напресовується оковка — відрізок сталевої тонкостінної труби, а на верхню — топова оковка з вмонтованим у неї шківом під грота-фал.
Щогла закріплюється на швертботі двома парами вант і штагом. Усі вони — зі стального троса Ø 4 мм. Кінці тросів заделуються в коуш або ж у м’яку мідну трубку. Для натягування вант і штага використовуйте гвинтові талрепи. Про їхню конструкцію, а також про багато інших корисних речей парусника ви зможете дізнатися, заглянувши в дев’ятий номер «М-К» за 1979 рік.
Гік роблять точно так само, як і щоглу, тільки заготовки для нього підбирають перерізом 20 X 50 мм і довжиною 2400 мм.
Заключними операціями з виготовлення корпусу швертбота «Метелик» є оклеювання корпусу одним шаром склотканини, вирівнювання поверхонь епоксидною шпаклівкою, ошкурування й фарбування синтетичними емалями.
Парус можна зшити з тонкої наметової тканини, болоні або подушкового тіку. Передня й нижня шкаторини паруса посилені рослинним або капроновим тросом Ø 10—12 мм. У шкотовий і галсовий кути паруса вшивають посилювальні косинки з товстішого, ніж тканина паруса, матеріалу.
Парус швертбота має наскрізні лати, для чого вшивають наскрізні ж латкармани шириною 50 мм кожен. Лати — змінної товщини — біля щогли близько 5 мм, а з протилежного боку — 3 мм. Між першою й другою латами вшивають прозоре вікно з лавсанової плівки товщиною 0,1 мм.
Ось, власне, і все. Спускайте свій швертбот на воду й, переконавшись у водонепроникності корпусу, приступайте до ходових випробувань. Перший вихід робіть при слабкому вітрі. Коли ви достатньо опануєте техніку керування швертботом, він продемонструє вам усі свої переваги — швидкість і керованість — і при свіжому вітрі.
«М-К» 7’80, за матеріалами журналу «Практик», НДР