Людством виготовлено та описано величезну кількість найрізноманітніших садових лавок. Але дві причини не дозволили скористатися багатовіковим досвідом: відсутність спеціальних та наявність підходящих матеріалів.
Практично завжди після зведення більш-менш значної споруди залишаються обрізки соснового бруса, дощок. Так сталося і в мене. Ось з них-то і вирішив збудувати садову лавку, а точніше — невеликий, але зручний диван.
При ескізному проектуванні переглядалася ідея виготовлення дивана в стилі середини минулого століття — подібні встановлювали в парках, скверах і навіть на вокзалах. На такому дивані (з плавними овальними переходами в профілі між сидінням і спинкою), навіть жорсткому, можна було сидіти «без втоми» годинами. Чавунні узорчасті литі боковини з ніжками забезпечували їм не лише красу і міцність, але й надавали якусь особливу монументальність. На жаль, саме таких боковин у мене і не було. Тому довелося конструкцію переробляти і пристосовувати під наявні матеріали.
1 — остов; 2 — обшивка (дерев’яні планки 20×60, за потреби); 3 — шурупи (за потреби)
Як несучу балку використав пару сплочених (з’єднаних по довжині) соснових брусьїв перерізом 140×140 мм, їх кінці спираються на дві лапи з такого ж, але одинарного бруса. У підошвах лап вирубав сокирою заглиблення радіусом 850 мм, залишивши на кінцях прямокутні п’ятки — з такими опорами диван буде стійким навіть на не дуже рівному майданчику.
Замість чавунних боковин виготовив дерев’яні складові елементи (для них використав дошки-сороківки) і закріпив їх скобами на балці не лише по боках, але ще пару — і в середній частині. Ці елементи (назву їх ребрами) виявилися до того ж і формоутворюючими для сидіння і спинки дивана. Для цього у відповідних їх кромках знову сокирою акуратно вирубав по розмічених радіусах плавні заглиблення, а на кутах спилював великі фаски.
Лапи, балку і ребра спочатку заґрунтував, а потім пофарбував білою акриловою фарбою для зовнішніх робіт (колір значення не має, просто її залишки були в наявності). Ґрунтовку приготував з тієї ж фарби, розбавивши її рідше розчинником.
1 — лапа (сосновий брус 140×140); 2 — поздовжня балка (сосновий брус 140×140, 2 шт.); 3 — ребро спинки (дошка s40, 4 шт.); 4 — ребро сидіння (дошка s40, 4 шт.); 5 — скоба (дріт 06, за потреби); 6 — цвяхи (L120, 150, за потреби)
Сидіння і спинку дивана виконав з планок перерізом 20×60 мм. Самі планки виготовив з дощок-двадцяток, попередньо ретельно обстругавши їх з одного боку, а потім розпилявши вздовж на кілька частин 60-мм ширини (скільки поміщалося). Кромки планок теж обстругав, а верхні ребра — притупив. Знизу планки пофарбував все тією ж білою фарбою з попередньою ґрунтовкою, а лицьову поверхню і кромки спочатку просочував гарячим яхтним прозорим лаком, а потім (після висихання) покрив ще одним шаром лаку «кімнатної» температури. Остаточна збірка не лише не утруднена, але навіть приємне заняття — адже народжується новий виріб!
Порядок збірки
Балку уложив на лапи і скріпив деталі цвяхами і скобами. Скоби виготовив з гладкої арматурної дроту діаметром 6 мм з розмірами «по місцю». Також «по місцю» визначав напрямок вусів скоб: в даному випадку розвернув їх на 90 градусів відносно один одного.
Здійснив попарну збірку ребер сидіння і спинки в загальну деталь цвяхами L120 і закріпив їх на брусьях балки цвяхами L150 і скобами.
Прикріпив планки до «ортопедичних» кромок ребер загартованими шурупами (саморізами).
Готовий диван встановлюється в красивому і затишному куточку саду або в альтанці.
До якості вихідних матеріалів особливих вимог немає: вистачило б довжини (до речі, один з брусьїв балки — складений, а інший — склеєний по поздовжній тріщині), та було б тільки поменше смолистих сучків на лицьових поверхнях планок обшивки сидіння і спинки. До речі, було б непогано виготовити планки з листяних порід.
Перші випробування — відпочинок на дивані — підтвердили ергономічність і зручність конструкції. Навіть деяка масивність йде на користь — диван не рухається від випадкового поштовху і не ламається під важким сідоком.
Підстеливши килимок (а в прохолодну погоду — вкрившись пледом), корисно і приємно провести в тіні саду тиху годину.
«Моделіст-конструктор» № 2’2010, А. МАТВЕЙЧУК