Якщо в квартирі немає окремої дитячої кімнати, то організувати робоче місце для школяра не так просто, і тим більше, якщо в сім’ї — двоє учнів. Однак і тут конструкторська кмітливість домашніх умільців підказує вихід. Ось яке рішення проблеми пропонує, наприклад, угорський журнал «Езермештер хобі». Це ширма зі складними столиками.
При першому погляді на рисунки привертає увагу ширма. Займаючіся по обидва її боки школярі не будуть заважати один одному. Але при уважному розгляді конструкції неважко помітити, що це не просто ширма, а незвична перегородка між двома відкидними столиками, які до неї ж і прикріплені. Причому всі елементи конструкції настільки прості, що в її виготовленні можуть брати участь самі діти.
Матеріали, необхідні для роботи, доступні. Перш за все, це дерев’яні бруски перерізом 40×20 мм і листи фанери або оргаліту.
1,2 — бруски рамок ширми; 3 — поперечина стійки ширми; 4 — петля з’єднання рамок ширми; 5 — вушко стільниці; 6 — рамка стільниці; 7 — обшивка фанера; 8 — ніжка складна, регульована; 9 — отвори регулювання висоти ніжки; 10 — петлі кріплення ніжок
Спочатку збирається ширма. Вона складається з трьох рамок з поперечинами; прорізи можуть бути затягнуті щільною тканиною, обшиті фанерою або оргалітом. З’єднуються рамки між собою традиційно — на петлях, по дві — три на кожен стик. Кріпити їх треба так, щоб забезпечувалося складання всіх трьох рамок в один плоский пакет. При цьому опинившіся ззовні рамки і стануть основами для відкидних стільниць.
Самі столики можуть збиратися так само, як і рамки ширми — з дерев’яних брусків, які утворюють рамку стільниці і ніжки. Рамки перших обшиваються фанерою, а рамки других — складені: кожна ніжка збирається з двох П-подібних частин, одна з яких з’єднується зі стільницею за допомогою металевих петель, а друга кріпиться до неї з деяким зміщенням вниз і дозволяє регулювати висоту столика під зріст дитини. Регулювання здійснюється завдяки серії отворів на обох частинах ніжки, в які вставляються болти з гайками. Такі ж отвори можуть бути і на вертикальних брусках рамок ширми, до яких шарнірно кріпляться металеві вушка рамки стільниці (роль шарнірів можуть виконувати звичайні шурупи).
Ширина стільниці повинна бути такою, щоб при складанні столика вона входила заподлицо всередину рамки ширми. У піднятому стані стільниця фіксується встановленими для цього на вертикальних брусках ширми дерев’яними вертушками. Стійкість столику в опущеному, робочому положенні на рамці стільниці надає гачок, а на ніжці — відповідна йому петля.
Стільниця так само, як і її опора-ніжка, не обов’язково повинна бути рамної конструкції: ці деталі можна випилити і з меблевого щита, зберігши описаний спосіб з’єднання їх між собою і з ширмою.
Всі дерев’яні частини ретельно зачищаються наждачною шкуркою, після чого фарбуються емалями яскравих кольорів або (за бажанням) просочуються морилкою і покриваються в кілька шарів (з проміжною сушкою) меблевим або паркетним лаком.
Такий «кабінет» може бути стаціонарним як постійний куточок для занять школярів або щоразу після приготування уроків складатися і прибиратися, щоб не заважати в малогабаритній кімнаті.
«Моделіст-конструктор» № 12’2000