Зовні цей навісний замок нічим особливим не відрізняється від тисяч своїх побратимів, що охороняють комори та дачі, сараї та підсобки, магазини та склади. Крім однієї приголомшливої деталі: він відкривається… відверткою.
Чи можна довіритися такому несерйозному пристрою, відкрити який зможе навіть пустотливий хлопчисько?
«Можна, — стверджує його творець інженер І. Янкін. — Відкрити мій замок не під силу навіть професіоналу-зломщику, хоча ключем дійсно є маленька і тонка, як в’язальна спиця, відвертка. Секрет адже не в ключі, а в замку!»
У цьому твердженні не доводиться сумніватися, оскільки у І. Янкіна конструювання таких «хитрих» замків — старе хобі, і він має великий досвід їх створення. Однією зі своїх розробок — замком з плавним набором коду, доступним для виготовлення своїми силами, — автор люб’язно погодився поділитися з читачами Клубу домашніх майстрів.
Хтось скаже: навіщо самому виготовляти замок, коли простіше купити готовий, заводський? Але навіть до найкращого з них зловмисники підбирають ключі, і навіть секрет кодових, з фіксованими проміжними положеннями механізму, розгадують на слух і на дотик. А взимку загальна біда: механізми заводських замків замерзають так, що потрібно їх відігрівати.
Але ж кожному хотілося б мати запираючий пристрій, позбавлений цих недоліків, до того ж найбільш «хитре», що не піддається жодній відмичці.
Мною розроблена ціла серія таких висячих кодових замків різного призначення. Їх особливістю є конструктивно гарантована захищеність не тільки від підбору коду, але й від вивертання дужки цих замків ломом.
Нижче наведено опис конструкції такого замка та технологічні особливості виготовлення його деталей та пристосувань. Я не боюся їх розкривати, тому що умовна секретність пристрою з даними розмірами та конструктивною схемою може мати понад чотири тисячі кодових комбінацій.
Пристрій
Замок має корпус, дужку, дві втулки, стопорне кільце та два штифти. Втулки фіксуються в корпусі висувною дужкою, що входить у напівкруглі пази втулок. В останніх на різьбі обертаються штифти, переміщуючись по отворах у корпусі та виконуючи роль запірних елементів. На циліндричній поверхні штифтів також є напівкруглі пази, які при певному положенні у втулках збігаються з глухим отвором у корпусі під дужку замка — це відповідає положенню «відкрито»: дужка вільно вставляється в корпус замка до упору. Якщо тепер ввести ключ-відвертку, то вона потрапить у шліц штифта; при обертанні штифт своєю циліндричною частиною ввійде в паз дужки та заблокує її. Кодом для відкриття будуть місцезнаходження паза на штифті та кількість поворотів ключа. Для збільшення секретності замка служить другий штифт зі своїм кодом.
1 — корпус (дюралюміній, бронза, латунь): 2 — дужка (сталь 40Х, пруток Ø 10); 3 — втулки (бронза); 4 — кільце стопорне (сталь, дріт Ø 2,5); 5 — штифт (сталь 40Х, 2 шт.).
Механічна міцність такого вузла на злом безсумнівно набагато вища, ніж у більшості конструкцій, у яких дужка фіксується засувом малого перерізу — найслабшою деталлю. Не вдасться підібрати код замка і «на дотик», оскільки в момент відкриття ключ знаходиться в проточці дужки і не дає відчути — звільнилася вона від запираючих елементів?
Наскрізний отвір для довгого кінця дужки розсвердлено знизу під діаметр стопорного кільця, що не дозволяє їй виходити з корпусу, що призвело б до порушення збирання замка.
Виготовлення
Запропонований замок, як уже зазначалося, не тільки особливо міцний, але й тонкий механізм. Однак, оскільки ми орієнтуємося не на заводське його виготовлення, опустимо на кресленнях допуски та посадки: потрібна точність може бути досягнута за рахунок спільної обробки та підгонки деталей, цілком доступних для найскромнішої майстерні домашнього майстра.
Спочатку з круглого сталевого прутка діаметром 10 мм відріжемо заготовку довжиною 162 мм для дужки. На ній виконаємо фаску та дві проточки, потім зігнемо дужку (будь-яким важелем з вушком або привареною на кінці гайкою).
Виточимо дві втулки (з бронзи) та два штифти (зі сталі), а також заготовку для корпусу замка (з дюралюмінію, бронзи, латуні). У заготовці просвердлимо два отвори діаметром 6 мм під втулки, затиснувши її в патроні токарного верстата з ексцентриситетом 5 мм. Потім, вставивши втулки заподлицо, на відстані 8 мм від торця просвердлимо наскрізний отвір «С» діаметром 10 мм — для довгого кінця дужки. Позначивши втулки «права» та «ліва», витягнемо їх з корпусу.
Далі вставимо довгий кінець дужки в заготовлений для нього отвір у корпусі, давши можливість короткому впертися в корпус; відзначимо це місце (як центр глухого отвору «Г») і, вимірявши відстань «а», доведемо його до 6 мм, стачуючи короткий кінець дужки.
Тепер ввернемо штифти у втулки спочатку до упору, а потім вивернемо їх на довільну відстань (але менше, ніж 4 мм) і вставимо втулки у відповідні отвори корпусу згідно з позначками «ліва» та «права». Зафіксуємо їх введенням довгого кінця дужки в наскрізний отвір, після чого просвердлимо в корпусі паралельно йому раніше намічений глухий отвір «Г» діаметром 10 мм на глибину 21 мм. Для контролю введемо в нього короткий кінець дужки і за потреби доробимо.
Знову розберемо все до деталей — належить пропилити ножовочним полотном (зі зішлифованим розводом) шліци на торцях різьбових частин штифтів (під відвертку-ключ). Для зручності користування початкове положення шліців має бути однаковим. Знову зберемо замок, але не вводячи в корпус короткий кінець дужки; сумістимо проточку на її довгому кінці з отворами у втулках. Відверткою з діаметром стержня 3 мм через отвори у втулках перевіримо свободу осьового переміщення штифтів; за потреби штифти підшліфуємо.
Наступні дії спрямовані безпосередньо на створення секретного коду замка. Ввернемо один зі штифтів до упору, потім вивернемо до суміщення його паза з отвором у корпусі, рахуючи при цьому кількість півобертів. Запишемо отримане число — це і буде код даного штифта, що відповідає положенню «відкрито». Зробимо на торці корпусу (втулці) та відвертці-ключі позначки для відкриття замка.
Для перевірки повторимо дії відверткою-ключом наосліп, відлічуючи про себе кодову кількість її півобертів для даного штифта, і довернемо за потреби відвертку до суміщення позначок.
1 — корпус (сталь, шестигранник 46…65); 2 — гвинт М6 (2 шт.); 3 — шайба пружинна (2 шт.).
Повторимо повністю ті ж операції зі створення та перевірки коду для другого штифта. Після цього виймемо дужку з корпусу і розсвердлимо наскрізний отвір знизу до діаметра 12 мм на глибину 10 мм.
Виконаємо на короткому кінці дужки напівкруглі пази. Щоб не подолала дужку ножовка зловмисника, загартуємо її, а за можливості оксидуємо дужку та корпус від корозії.
Тепер можна остаточно зібрати замок і встановити у виточку на довгому кінці дужки дротове стопорне кільце, обточивши його до вільного проходу в підготовлений отвір.
При виготовленні кількох таких замків доцільно скористатися універсальним кондуктором-оправкою, що виключає розмітку. У цьому випадку заготовку корпусу замка затиснемо в кондукторі за допомогою затяжних гвинтів М6 і встановимо в патрон токарного верстата торцем «Б». Зі сторони торця «В» на токарному верстаті просвердлимо отвір діаметром 6 мм на глибину 56 мм; потім кондуктор повернемо в патроні верстата на 180° — і повторимо операцію. Встановивши в отримані отвори втулки зі штифтами, просвердлимо, не виймаючи заготовку з кондуктора, два отвори діаметром 10 мм: одне наскрізне, інше на глибину 21 мм. Що ж стосується збірково-налаштувальних та доводочних операцій, то вони ті ж, що й при одиничному виготовленні.
І. ЯНКІН, інженер, м. Байконур, Казахстан