З найкращими зразками технічної творчості С.П. КОРОВІНА, конструктора з м. Кумертау (Башкортостан), читачі нашого журналу вже знайомі. У «Фотопанорамі» (див. «Моделіст-конструктор» № 1’2000) були представлені його найвідоміші конструкції: літак «Візит», дитячий автомобіль, семимісний автомобіль «Орбіта-1500» і водний мотоцикл (гідроцикл). Пізніше читачі оцінили ще одну розробку Станіслава Петровича — мікроавтобус «АСКОР» (див. «Моделіст-конструктор» № 4—5’02). Тепер пропонується «Марлін» — удосконалена версія гідроцикла, опублікованого у «Фотопанорамі». «Марлін» перевершує попередника за маневреністю, зручністю та дизайном.
У Башкортостані дуже багато річок і озер, на берегах яких можна чудово проводити вихідні. Часто погожого літнього ранку Коровіни сідали у свою «Орбіту-1500» і вирушали до найближчої водойми. Але одна річ — відпочивати лише на березі, інша — ще й на воді. У Станіслава був моторний човен, однак для його перевезення потрібен був доволі громіздкий причіп. Так жодного разу човен із собою і не взяли…
Якось Станіслав, переглядаючи технічну літературу, раптом зрозумів, як йому нарешті вирішити проблему відпочинку на воді. В одному з технічних журналів він побачив рисунок — три проєкції водного мотоцикла з габаритними розмірами. І короткий пояснювальний текст. Станіслав пам’ятає лише, що гідроцикл називався «Марлін». Цю назву він згодом залишив і своєму апарату. Хоча його силову схему та технологію виготовлення розробляв самостійно. І сам же випробовував нову для себе конструкцію.
1,9 — отвори для зливу води з корпусу; 2,7 — поздовжні редани; 3,8 — транцеві поручні; 4 — кронштейн виносного приймача тиску води (датчика швидкості); 5 — транцева дошка; 6 — отвір для зливу води з кормового багажника; 10 — лівий люк носового багажника; 11,19 — знімні кришки люків; 12 — обтічник носового багажника; 13 — двомісне сидіння; 14 — ліва рукоятка керма; 15 — кнопка пуску стартера і вимикач «стоп»; 16 — спідометр; 17,24 — половинки декоративного кожуха керма; 18 — права рукоятка керма з приводом керування дроселем карбюратора (рукоятка «газу»); 20 — тяга повороту двигуна; 21 — носовий поручень із підпоркою; 22 — рульовий вал; 23 — обтічник керма; 25 — сидіння у піднятому положенні; 26 — петля шарнірного кріплення сидіння; 27 — фіксатор піднятого сидіння; 28 — стінка кормового багажника; 29 — рульова тяга; 30 — днище гідроцикла
На проєктування та побудову гідроцикла пішло кілька зимових і весняних місяців. Улітку Станіслав навісив на транцеву дошку човновий мотор «Вітерець» (вісім кінських сил) і спустив «Марліна»… у міський став. З одним пасажиром гідроцикл там навіть виходив на глісування! Але для поїздки удвох потужності мотора «Вітерець» не вистачало.
Пізніше випробували інший двигун — незвичайну комбінацію «Вихора» і «Привета». Річ у тім, що в клубі НЛА «Ротор», де працював Станіслав, «верхи» човнових «Приветів-22» йшли на виготовлення дельталетних двигунів. І всі кути в клубі були завалені «низами», що залишилися без діла. Там же, у кутку, лежав і «Вихор-30Е» з електронним безконтактним запалюванням, який не сподобався дельталетникам.
Недовго думаючи, Станіслав виготовив із дюралюмінію перехідну плиту, розгорнувши на ній «Вихор» так, щоб той міг і зчепитися з колонкою «Привета», і вміститися під його ковпаком.
Перші ж випробування «Марліна» з новим двигуном показали: це саме те, що треба! Уже на швидкості 50 км/год гідроцикл упевнено виходив на глісування, легко буксирував водного лижника.
Для транспортування свого апарата конструктор побудував маневровий візок-причіп із ложементами, оббитими гумою. Удвох — дружина Ольга бралася за носовий, а Станіслав за транцеві поручні — вони підіймали «Марліна» і встановлювали на причіп. Потім клали в багажник автомобіля човновий мотор і їхали від гаража додому за дітьми, щоб усією родиною вирушити за місто, до водойми. І нерідко — до доволі віддаленої. Наприклад, Коровіни неодноразово зупинялися на берегах Нугуського водосховища, розташованого за 80 км від Кумертау.
«Марлін» дуже добре тримається на воді. Перекинути його вдається лише з великими зусиллями. Тому, на відміну від подібних імпортних апаратів, з його палуби можна ловити рибу (тим більше є куди її складати!), не боячись хвилі від судна, що проходить, спокійно стояти на повний зріст, а дорослій людині з води видертися на нього не лише з транця, а навіть з борту. «Марлін» при цьому крениться, але не перекидається.
А керування? Воно настільки просте й легке, що Ольга, яка раніше ніколи не торкалася керма автомобіля чи мотоцикла, опанувала його з першої спроби!
Крім того, коровінський апарат доволі дешевий в експлуатації, адже паливом для нього слугує цілком доступний бензин марки А-76, тоді як закордонному гідроциклу потрібен дорогий Аі-95 і таке ж дороге імпортне мастило.
КОНСТРУКЦІЯ КОРПУСУ
Корпус гідроцикла складається з багатьох ізольованих відсіків: носового і кормового багажників, а також дванадцяти (по шість на борт) бічних герметичних об’ємів, утворених шпангоутами, поздовжніми стінками, палубою і днищем. Крім того, додаткову плавучість апарату надають ще й борти, оскільки вони також є хоч і невеликими, але герметичними порожнинами.
Конструкційні матеріали, з яких зроблено «Марлін», — це склопластик (багатошарова композиція зі склотканини, переважно марки Т-25, та епоксидного зв’язувального) і пінопласт (здебільшого марки ПС-200). При виготовленні окремих вузлів і деталей гідроцикла використано дюралюміній, нержавіючу сталь, фанеру, дерево та шкірозамінник.
Корпус апарата виконували частинами. Окремо по фанерних болванах були виклеєні (як правило, з чотирьох шарів склотканини на епоксидному клеї) обтічник носового багажника, днище та борти. Обтічник зсередини підсилено трьома верхніми стрингерами і чотирма косими накладками, а днище — чотирма стрингерами (зсередини) та двома поздовжніми реданами (ззовні). Усі ці підсилення — це смуги пінопласту різного перерізу, обклеєні стрічками склотканини. У днище ще вклеєно потужний кільовий брус — товстостінний дюралюмінієвий профіль, до переднього кінця якого болтами кріпиться п’ята — підшипник рульового вала.
1 — замкова петля лівої кришки люка носового багажника; 2,3 — кришки люків носового багажника; 4 — транець (пінопласт); 5 — транцева дошка; 6 — носовий поручень із підпоркою (титан, труба 18×1; лист s3); 7 — обтічник носового багажника; 8 — праві косі накладки; 9 — бічні стінки кормового багажника; 10 — торцева стінка з отвором для рульової тяги; 11,40 — фальшборти (по 4 шари склотканини); 12 — палуба (пінопласт); 13 — лівий транцевий поручень (Д16Т, труба 25×2); 14 — шпангоут №8; 15 — шпангоут № 7; 16 — шпангоут № 6; 17 — днищеві стрингери; 18 — кільовий брус (Д16Т); 19 — «кірка» кільового бруса (2 шари склотканини); 20 — днище; 21 — покриття палуби (2 шари склотканини); 22 — серцевина транцевої дошки (фанера s5); 23 — зовнішні шари транцевої дошки (фанера s12); 24 — накладки транцевої дошки (Д16Т, лист s3); 25,27 — обклейки транцевої дошки (по 4 шари склотканини); 26 — транець (склейка склотканини s5); 28 — права косинка (Д16Т, лист s3); 29 — кільова частина днища (4 шари склотканини); 30 — оболонка обтічника носового багажника (4 шари склотканини); 31 — «кірка» верхнього стрингера (2 шари склотканини); 32 — верхній стрингер (пінопласт); 33 — оболонка днища (4 шари склотканини); 34 — лівий бортовий стрингер (пінопласт); 35 — «кірка» бортового стрингера (2 шари склотканини); 36 — днищевий стрингер (пінопласт); 37 — «кірка» днищевого стрингера (2 шари склотканини); 38 — кронштейн кріплення сидіння (дуб, брусок 65×20); 39 — отвір для рульового вала; 41 — ліва перебірка (пінопласт); 42 — обклейка перебірки (по одному шару склотканини); 43 — поздовжні редани (пінопласт); 44 — «кірка» редана (2 шари склотканини); 45 — ліва опора палуби (пінопласт); 46 — обклейка транця (4 шари склотканини); 47 — отвір для зливу води з корпусу; 48 — капотний замок; 49 — наповнювач (пінопласт); 50 — обшивка (2 шари склотканини Т-10); 51 — заклепки Ø3; 52 — зачіп (Д16Т, профіль s1,8); 53,55 — кронштейни кріплення поручня (титан, лист s3); 54 — заклепки (сталь, труба 8×1)
Після стикування носового обтічника і днища лінію їх з’єднання зсередини також підсилили двома бортовими стрингерами — широкими смугами пінопласту і такими ж широкими стрічками склотканини на епоксидному клеї. Ззовні (спереду) обтічник і днище додатково скріплені носовим поручнем із титанової труби 18×1 мм.
Перший фізично реальний шпангоут № 6 (шпангоути № 1—5 умовні) повністю вирізано з листа пінопласту товщиною 20 мм, обклеєно з обох боків склотканиною і вставлено у призначений для нього проріз, де він відділяє носовий багажник від решти об’єму корпусу. Шпангоут не глухий: посередині в ньому просвердлено похилий отвір для виходу рульового вала, а з боків прорізано два багажні люки зі знімними кришками. (Останні оснащені швидкознімними капотними замками, які відкриваються жалом викрутки або навіть ребром монети.) Шпангоути № 7 і 8 за складом подібні до шостого: пінопласт і по шару склотканини з «епоксидкою» з боків.
Силову схему корпусу доповнюють чотири поздовжні елементи з обклеєного з обох боків пінопласту товщиною 20 мм: дві перебірки, що тягнуться від шпангоута № 6 до транця і приховані під палубою, і дві стінки, що виступають над палубою та формують об’єм кормового багажника. Позаду вони з’єднані торцевою стінкою з квадратним отвором для проходу рульової тяги, а зверху на них лягає відкидне двомісне сидіння з поролону і шкірозамінника. Сидіння двома кватирковими петлями шарнірно з’єднане з кронштейном (дубовим бруском, вклеєним між стінками біля шпангоута № 6) і у відкинутому — піднятому положенні утримується нескладним фіксатором із дюралюмінієвих деталей.
Транець отримано нарощуванням торцевої частини днища зсередини шарами склотканини з епоксидною смолою до товщини 5 мм. Далі, також зсередини, транець підсилено шаром пінопласту товщиною 5 мм (крім центральної зони, на яку надівається транцева дошка) і наостанок — ще чотирма шарами склотканини.
Ззовні корпус обклепано по контуру транця смужкою нержавіючої сталі, що виступає за корпус унизу максимум на 22 мм. Такий виступ потрібен для того, щоб струмені води під час глісування не прилипали до транця і не створювали додаткового донного опору потоку. У транці просвердлено отвори для зливу води, що просочилася у відсіки. Отвори закриті щільними пробками.
1 — петля (Д16Т, кутник 26x26x2); 2 — важіль (Д16Т, лист s4); 3 — упор (Д16Т, кутник 26x20x2); 4 — заклепка Ø5 (АМц)
На центральну зону транця надягнуто з епоксидним клеєм транцеву дошку, на яку навішується човновий мотор. Дошка складається з трьох шарів фанери різної товщини. Після встановлення на транець її з обох боків обклеїли склотканиною (по чотири шари) і підсилили двома дюралюмінієвими накладками під струбцини кріплення мотора. Увесь цей пакет по накладках стягнуто по контуру шістьма болтами М5, а полиця передньої накладки ще прикріплена трьома шурупами до палуби.
Оскільки основне зусилля від двигуна на корпус гідроцикла передається через транцеву дошку і стінки кормового багажника, місця стику дошки і стінок у глибині багажника підсилені двома трикутними косинками з дюралюмінієвого листа товщиною 3 мм. Задньою відбортовкою шириною 20 мм кожна косинка притягнута до дошки чотирма шурупами на епоксидному клеї, а трикутною площиною — до своєї стінки чотирма наскрізними болтами М5.
Ззовні до транця і транцевої дошки приєднані болтами М5 поручні з дюралюмінієвої труби, кронштейни яких склепано з листового титану. Окрім усього іншого, поручні використовуються під час буксирування водного лижника. Фал (капроновий шнур діаметром 5 мм і довжиною 30 м) кріпиться карабіном до зовнішніх кронштейнів поручнів.
Палуба гідроцикла також зроблена з листа пінопласту товщиною 20 мм, обклеєного зверху склотканиною. Палуба спирається на шпангоути № 7 і 8, поздовжні перебірки та кінці стінок кормового багажника, а також на опори з пінопластових брусків перерізом 20×20 мм, прикріплених епоксидним клеєм до стінок кормового багажника. По контуру палуба склеєна зі шпангоутом № 6, стиком днища і бортів, транцем.
І ще. У лівому нижньому куті транцевої дошки є отвір для зливу води, що накопичилася в кормовому багажнику, закритий щільною пробкою, а в правому нижньому куті прикріплено кронштейн виносного приймача тиску набігаючого потоку води (датчика швидкості). Зі спідометром приймач з’єднаний тонким гумовим шлангом, прокладеним по стінці кормового багажника і виведеним у спеціальний отвір у торцевій заглушці багажника на рівні палуби. В одному джгуті з цим шлангом прокладені також кабелі від акумулятора і тросик «газу» від приводу керування дроселем карбюратора на кермі. З тієї ж торцевої заглушки виведений назовні (через ще один отвір) і паливний шланг із врізаною в нього «грушею» підкачувального насоса.
РУЛЬОВЕ КЕРУВАННЯ
Усі органи керування гідроциклом зосереджені на кермі, розташованому на зрізі обтічника носового багажника. Рульовий вал — сталева труба діаметром 20 мм — повертається у двох підшипниках: у гнізді П-подібної п’яти, пригвинченої до кільового бруса, і в поліуретановій шайбі, вбудованій у декоративний кожух керма. До верхнього кінця вала приварена перекладина керма зі сталевої труби діаметром 25 мм, на «роги» якої надіті мотоциклетні рукоятки (спідометр і органи керування тут також мотоциклетні).
На кермі першого «Марліна» не було декоративного склопластикового кожуха. Але в новій версії він з’явився і, треба сказати, суттєво збагатив дизайн гідроцикла. Принаймні тепер він виглядає завершеним.
1 — рульовий вал (сталь, труба 20×1,5); 2 — кермо (сталь, труба 25×2); 3 — рульова тяга (Д16Т, труба 25×2); 4 — важіль повороту двигуна (Д16Т, труба 25×2); 5 — опора-підшипник (поліуретан); 6 — накладка (сталь, лист s2); 7 — декоративний кожух (склопластик); 8 — шуруп-саморіз 3×10 (8 шт. по контуру); 9 — кульковий підшипник ШС-6; 10 — трубчасті заклепки (сталь, труба 6×0,5, 3 шт.); 11,14,17,19 — болти із самоконтрівними гайками М5; 12 — рульова сошка (сталь, труба 24×2, лист s5); 13 — наконечник (сталь); 15 — гніздо (сталь, труба 26×3); 16 — п’ята (сталь); 18 — кільовий брус (Д16Т); 20 — кіль (днище, склопластик); 21 — болт із самоконтрівною гайкою М6; 22 — серьга (сталь, лист s2, 2 шт.)
Приблизно посередині своєї довжини рульовий вал має сталеву сошку, шарнірно з’єднану з досить довгою дюралюмінієвою тягою. Як шарнір використано запресований у кінець сошки кульковий підшипник ШС-6, у просторіччі званий «риб’яче око». Він допускає переміщення в широкому діапазоні кутів, що дуже актуально в системі керування гідроциклом, де керувальний вплив тягою передається на масивний двигун, змушує його повертатися і змінювати своє положення на транцевій дошці.
Передній кінець рульової тяги обладнаний наконечником для з’єднання з кульковим підшипником, а задній з’єднаний із качалкою, закріпленою на човновому моторі.
Запускається комбінація двигунів «Вихор — Привет» кнопкою пуску стартера. У разі відмови акумулятора використовується пусковий шнур.
Усе, що потрібно під час поїздки, розміщується на борту «Марліна». Бортове майно розподіляється по багажниках так: човновий паливний бак місткістю 20 л, буксирувальний фал, рибальське спорядження та інший вантаж — у носовому; акумулятор, ящик для інструментів, складні весла й особисті речі — у кормовому.
* * *
Це не остання модернізація «Марліна». Щоб освоїти мілководні затоки, недоступні навіть моторним човнам, Станіслав має намір обладнати свій гідроцикл водометним двигуном, тим більше компоновка апарата допускає таке доопрацювання. Конструктивно його водомет уже зроблено на чверть. Отже, наступного літа Коровіних треба буде шукати вже не на Нугуському водосховищі…
Основні характеристики гідроцикла «Марлін»
Довжина, мм … 2480
Ширина, мм … 1520
Висота, мм … 880
Маса без двигуна, кг … 50
Максимальна швидкість, км/год … 55
Максимальне навантаження, кг … 150
Потужність двигуна, к.с. … 30
Запас палива, л … 20
«Моделіст-конструктор» № 4’2003, А. ТИМЧЕНКО