Довго конструктори міні-карів не могли вирішити, у якому положенні гонщик має проходити трасу. Були навіть машинки «ліжкового» типу: їхніми перевагами були низько розміщений центр ваги та малий опір потокам зустрічного повітря.
Міні-кар із рульовим керуванням спрощеного зразка: гонщик повертав колеса, упираючись у передній брус, — кермо слугувало лише декоративним елементом.
Елегантність і реклама. Міні-кар серійного виробництва — зручний, витончений, але… у такому варіанті не залишається місця для конструкторської кмітливості, для творчості.
Довгі роки до них ставилися без жодної поваги. Подумаєш, мовляв, поставив ящик на чотири колеса — і коти з гірки. Примітив!
ПРИМІТИВ ЧИ НІ?
Зараз у багатьох європейських країнах регулярно проводяться змагання водіїв міні-карів, визначаються переможці, вручаються призи. Розроблено навіть спортивну класифікацію, і технічні вимоги до «літніх санок» визначені точно.
А насправді гонки на автомобілях без мотора, простих у виготовленні, споряджених надійним рульовим керуванням, добрими гальмами, якщо змагання ці організувати по-спортивному, — видовище захопливе. І до того ж дуже корисне: хлопці непомітно, у грі навчаться керувати машиною, а якщо трохи ускладнити правила проведення змагань, то в них можна впровадити елементи правил дорожнього руху, що, мабуть, не менш важливо.
Додайте до цього найширші можливості для конструкторської «видумки» під час побудови таких… машинами їх не назвеш — спортивних снарядів, щось на кшталт. Лише рульового керування — десятки варіантів.
І стане зрозуміло, що міні-кари мають повне право на наймасовіше поширення серед юних конструкторів. Особливо в піонерських таборах, де всі їхні переваги виявляться наочно.
Отже, міні-кари. У країнах соціалізму, зокрема в ЧССР, прийнято таку їх класифікацію. Формула А — найпростіші конструкції з дерев’яним корпусом — рамою, тросовим рульовим керуванням і колодковими гальмами на обидва задні колеса. Розміри їх, як, зрештою, і міні-карів усіх інших формул, перебувають у межах: база — відстань між осями передніх і задніх коліс — 1600 мм (менше — скільки завгодно), висота (вимірюється по сидінню) — 350 мм, колія — від 500 до 300 мм.
Формула Б — більш ускладнена. Тут можливий напівзакритий кузов, рама може бути металевою — з дюралюмінієвих трубок.
Формула В — конструкції серійного виробництва.
Рульове керування зовсім не обов’язково трапецієподібне, як у карта, але колеса мають повертатися на кут не менше 45°. Кермо-колесо автомобільного типу. На найбільш досконалих міні-карах над головою водія встановлюється запобіжна дуга, що захищає під час падінь голову, є покажчики повороту, за допомогою яких гонщик сигналізує на трасі про маневри.
Кілька слів про самі змагання мінікартистів. Вони проводяться на будь-якій дорозі, вільній від руху транспорту і такій, що має ухил 30—40°. Пряма траса має мати довжину 150—500 м; якщо ж на обраному шляху є круті повороти, що приховують частину дороги, — не більше 100 м.
Як і на змаганнях справжніх картів, віражі треба убезпечити старими автомобільними покришками або мішками з тирсою.
Старт молодші учасники приймають окремо або, якщо дозволяє ширина траси і крутизна спуску, групами по три-чотири гонщика. Досвідчені мінікартисти стартують великими групами — їхнє число залежить від ширини траси і можливостей суддівської колегії — спробуй-но визнач переможців, якщо вони мчать суцільною масою! Число заїздів для визначення переможця не обмежується, його має визначити суддівська колегія залежно від умов змагань і складу стартуючих. Розподіл місць можливий як за сумою швидкостей, показаних у всіх заїздах кожним учасником, так і залежно від місць, зайнятих у кожному заїзді.
Словом, будівництво міні-карів і змагання на них — справа нескладна й захоплива. Ця справа під силу тисячам майбутніх водіїв автомобілів, спортсменів-автогонщиків. Спробуйте — і самі переконаєтеся в цьому!
Міні-кари набули загальної популярності в Югославії. Немалу роль у цьому відіграв журнал «Техничне новине», який ось уже пів року веде на своїх сторінках Клуб конструкторів міні-карів. У кожному його номері публікуються раціоналізаторські пропозиції юних спортсменів, обговорюються їхні переваги й недоліки, розповідається про різні варіанти вирішення окремих вузлів «літніх санок».
Найкращі пропозиції читачів журнал втілив у конструкцію міні-кара формули А. Це найпростіша спортивна машина, яка тим не менш має всі якості, що дають гонщику змогу успішно виступати з нею на змаганнях.
Отже, «збірний міні-кар» журналу «Техничне новине».
Найпростіша формула
На рисунку 1 зображено проєкції міні-кара формули А, які можуть бути також взяті за основу під час конструювання машини формули Б. Відмінність тут лише в розмірах. У кара формули А, на якому стартують наймолодші гонщики (від 8 до 12 років), розміри менші на 1/5. Дещо доведеться, мабуть, змінити залежно від зросту водія — наблизити або віддалити педалі гальма, подовжити рульову колонку, змінити кут нахилу спинки.
Рама міні-кара збирається на клею та шурупах із дерев’яних брусків перерізом 50×50 мм. На двох верхніх задніх брусках-поперечках встановлюється основа сидіння — лист фанери товщиною 10 мм. Кронштейни спинки сидіння — дошки перерізом 20×40 мм — зміцнюються на рамі, як показано на рисунку.
Колеса — надувні або просто огумовані — від дитячих самокатів або навіть від колясок. Їхній максимальний діаметр не повинен перевищувати 350 мм. Вони жорстко кріпляться на обрізках своїх же осей у запобіжних рамах, показаних на рисунку 1. Кожухи передніх коліс — металеві, зі скріплених гвинтами пластин товщиною 2—3 мм. Задні колеса перебувають у дерев’яних рамках, підсилених із зовнішнього боку металевим куточком. На кінцях обрізків осей нарізається різьба відповідного діаметра. Осі жорстко кріпляться на рамах за допомогою кронштейнів і законтровуються.
Рульове керування (рис. 2) — два троси, один з яких робить два оберти на барабані рульової колонки, інший слугує розтяжкою. Це лише одна з можливих схем і, на наш погляд, далеко не найнадійніша. На рисунку 4 показані ще деякі схеми. Їхній вибір залежить від можливостей конструктора.
Гальма (рис. 3) — колодкові тросові. Якщо дозволяє діаметр шин, найкраще використовувати гальма від спортивних шосейних велосипедів типу «Турист». Вони приводяться в дію однією педаллю, розташованою на другому поперечному бруску.
а — тросові, б — важільні.
Найпростіше використати тут гальмівну педаль будь-якого мотоцикла або мопеда разом із пружиною. У деяких конструкціях на кронштейн праворуч від водія виноситься ручне гальмо велосипедного типу. Інші варіанти гальмівних пристроїв показані на рисунку 5.
На випробуваннях міні-кар розвивав швидкість до 70 км/год.
Конструюючи на базі наведеного опису власний міні-кар, одразу подумайте про можливі його вдосконалення. Зокрема, про роздільне керування гальмами, що може особливо знадобитися під час проходження віражів, про надійнішу схему рульового керування — вона має бути жорсткішою, про зручніше положення гонщика — адже деякі міні-кари давали змогу вести їх лежачи, що особливо зручно під час проходження крутої траси і значно зменшує лобовий опір.
І останнє: не забудьте зміцнити на передньому брусі гачок. Адже міні-кар самостійно їде лише під гору!..