Зазвичай у прислів’ї згадують п’яте колесо. Проте деякі автоконструктори користуються формулою, що знайшла відображення в назві нашого матеріалу. Вони справді вважають четверте колесо в автомобілі зайвим. Судіть самі: на відміну від чотириногої табуретки тринога навіть на нерівній основі не гойдається (згадайте зі школи: через три точки можна провести площину, і притому лише одну). Отже, рама «триколісника» буде жорсткішою, а сама машина вийде легшою та міцнішою (а отже й дешевшою).
Звісно, «триколісники» мають меншу стійкість на поворотах порівняно з традиційними чотириколісними автомобілями, проте це навряд чи може бути причиною відмови від такої компоновки. Тоді, дотримуючись цього принципу, давно слід було б відмовитися й від трицикла з коляскою. Проте ці машини користуються популярністю в усіх країнах світу й не вирізняються більшою аварійністю порівняно з «чотириколісниками».
Варто сказати, що переваги трициклів приваблювали конструкторів від зародження автобудування. Адже перший педальний екіпаж Кулібіна, перший паровий віз Кюньо й перший бензиновий автомобіль Бенца були триколісними. Трьома колесами оснащували свої машини конструктори таких всесвітньо відомих фірм, як BMW, «Мессершмітт», «Цундапп», «Хейнкель» та багатьох інших. У містах Європи можна зустріти чимало легких триколісних вантажівок, а в містах Азії — навіть триколісні таксі. У наш час серйозно взялася за створення трициклів знаменита фірма «Мерседес», розробивши й побудувавши незвичайний автомобіль під назвою Mercedes F300 Life-Jet.
1 — бензобак (алюмінієва каністра ємністю 10 л); 2 — кермове колесо з рейковим рульовим механізмом (від С3Д); 3, 5 — тяги керування коробкою передач; 4 — важіль двоплечий; 6 — рама трицикла трубчата; 7 — амортизатор підвіски заднього колеса; 8 — маятник підвіски заднього колеса; 9 — глушник з вихлопним патрубком; 10 — двигун ІЖ-Ю-5 з рубашкою рідинного охолодження; 11 — затиск пристрою регулювання положення крісла; 12 — крісло; 13 — рукоятка перемикання передач; 14 — блок педалей керування трициклом (зчеплення-гальмо-«газ»); 15 — передній міст (від С3Д)
Триколісний «Мерседес» настільки незвичний, що, мабуть, має сенс докладніше розповісти про цю машину. Головне в ній те, що конструкція, яка має підвищену стійкість на віражах, може стати привабливим зразком при розробці саморобних трициклів.
Основна ідея цієї машини — дати людині відчуття свободи й насолоди рухом, як і при керуванні мотоциклом. І водночас забезпечити рівень комфорту й безпеки, характерний для автомобіля. Представники фірми «Даймлер-Бенц» стверджують, що вирішальним фактором для організації серійного виробництва трицикла стане реакція публіки: якщо Life-Jet їй сподобається, то розгорнути випуск машини можна буде за рік-два.
Втім, повернемося до простших трициклів — до тих, що створювалися в нашій країні самодіяльними автоконструкторами. Серед них — харків’янин В. Тарануха, киянин Е. Рудик, москвичі Г. Малиновський і Е. Молчанов та багато інших. Треба сказати, що й конструктори, й випробувачі трициклів давали найсприятливіші відгуки про такі машини. Зрозуміло, керування триколісниками відрізнялося від керування традиційними автомобілями (втім, не більшою мірою, ніж водіння мотоцикла з коляскою).
1 — кронштейн вала блоку педалей (сталева смуга 40×3, 4 шт.); 2 — вузли стикування рами й переднього моста; 3 — передній міст (від С3Д); 4 — підкос рами (сталева труба 30×2,5); 5 — лонжерон рами (сталева труба 36×2,5, 2 шт.); 6 — ложемент сидінь (швелер 25x10x2,5, 4 шт.); 7 — опора сидінь (сталева труба 20×2,5, 2 шт.); 8 — поперечина (сталева труба 36×2,5); 9 — верх рами (сталева труба 30×2,5); 10 — маятник задньої підвіски; 11 — амортизатор задньої підвіски (від мотоцикла ІЖ-Ю-5, 2 шт.); 12 — вухо кріплення амортизатора (сталева смуга 40×3); 14 — вузли кріплення двигуна, передні (сталева смуга 30×10); 15 — кронштейн вала важеля механізму перемикання передач (сталева смуга 40×3, 4 шт.); 16 — кронштейн вала рукоятки перемикання передач (сталева смуга 40×3, 4 шт.)
Представляємо ще один триколісний автомобіль, що отримав назву «Триада-350». Це двомісний дводверний трицикл підвищеного комфорту з двоциліндровим двигуном ІЖ-Ю-5 рідинного охолодження з робочим об’ємом 350 см³ і потужністю близько 23 к.с.
Задня частина шасі автомобіля зроблена за зразком мотоцикла ІЖ-Ю-5 — з качаючою вилкою, штатними «іжевськими» пружинно-гідравлічними амортизаторами й ланцюговим приводом від двигуна на заднє колесо. Передній міст — від мотоколяски С3Д з торсіонною підвіскою, гідравлічними амортизаторами й колесами. Від них же й рейковий рульовий механізм з рульовим валом і колесом.
Вигляд передньої частини кузова значною мірою визначається формою лобового скла. У «Триаді» використано заднє скло ВАЗ-2108 (можна «Таврії» або М-2141) разом із частиною задніх дверей. Бокові й заднє вікна вирізані з оргскла товщиною 4 мм. При дбайливому ставленні й регулярній обробці засобами автокосметики оргскло довго зберігає прозорість.
Зварювання рами автомобіля проводилося на стапелі — пофарбованому білою водоемульсійною фарбою листі ДСП відповідного розміру. На ньому була накреслена планова проєкція рами й прибиті дерев’яні бруски для фіксації трубчастих елементів рами. Крім того, використовувалися найпростіші хомути й шурупи, а також м’яка в’язальний дріт.
1 — перегородка (сталь, лист s4); 2 — лонжерон (підкос); 3 — щока (сталь, лист s3); 4 — болт М10
Підготовлені до збірки трубчасті елементи рами взаємно підганялися й тимчасово стикувалися, для чого в них були просвердлені технологічні отвори, у які пропущено в’язальний дріт. Підготовлені таким чином труби з’єднувалися двома-трьома зварними точками; після ретельної перевірки на симетричність стики зварювалися остаточно. Причому симетричні елементи рами варилися невеликими ділянками почергово — це дозволяло уникнути важковиправних теплових перекосів конструкції.
У саморобному автомобілі, навіть найменшому, найскладніша частина — кузов, особливо несучий. Існує багато варіантів конструкції цього складного просторового вузла: кузов зі склотканини, склеєний на болвані або в матриці, з листового металу, фанери чи оргаліту, зібраний на дерев’яному або металевому каркасі, а також з фрагментів кузова серійних машин із використанням саморобних металевих деталей.
Тим не менш кузов трицикла «Триада-350» випадає з цього переліку — у нього легкий трубчастий каркас із закріпленими рамами вікон. Призначений такий був не стільки для міцності конструкції, скільки для формоутворення. Оболонка формувалася за допомогою змонтованих на каркасі легких фанерних шпангоутів, простір між якими заповнювався секціями з будівельного пінопласту. Далі поверхня пінопласту доводилася до товщини 20 мм, вирівнювалася й обклеювалася двома-трьома шарами склотканини на епоксидному зв’язуючому ззовні й одним шаром зсередини. Салон обшивався штучною шкірою. У результаті трубчастий каркас ніби потонув у товщі пінопласту й обшивки. Вийшов легкий і міцний кузов.
Слід зазначити, що двері, кожна з яких має власний трубчастий каркас, формувалися цілком з кузовом і відділялися лише після обклеювання його поверхні склотканиною. Остеклення дверей — з оргскла, форточка — зсувна, секторна.
Підлога кузова виконана з фанери товщиною 10 мм, покритої кількома шарами гарячої оліфи й пофарбованої суриком.
Кузов «Триада-350» має багажне відділення за спиною водія, над заднім колесом.
Кузов закріплений на передній частині рами шарнірно, а в задній спирається багажною перегородкою на раму й фіксується парою барашкових гайок. Такий спосіб кріплення дає зручний доступ до двигуна при його обслуговуванні — потрібно лише підняти задню частину кузова й підперти відкидною стійкою.
Педалі керування автомобілем змонтовані в салоні, на осі, закріпленій у лонжеронах рами. Привід механізму зчеплення й дросельної заслінки карбюратора — тросовий. Привід гальм — гідравлічний. З гальмовими механізмами передніх коліс труднощів не виникло — вони базуються на штатних вузлах гальмової системи мотоколяски С3Д. Привід же гальмівних колодок заднього колеса перероблено з механічного на гідравлічний із використанням робочих гальмівних циліндрів від мотоколяски.
Рукоятка перемикання коробки передач установлена праворуч від водійського крісла на центральному підкосі рами. З важелем на валу перемикання передач вона з’єднана двома жорсткими трубчастими тягами через проміжний двоплечий важіль. Перша передача вмикається переміщенням важеля від нейтралі вперед, друга, третя й четверта — послідовним переміщенням важеля від нейтралі назад.
1 — каркас (сталева труба 12×2 або 16×2); 2 — шпангоути (фанера s10 або s12); 3 — заповнення (пінопласт); 4 — покриття (склотканина на епоксидному зв’язуючому); 5 — дріт (видаляється після вклейки пінопластового заповнення)
Двигун «Триада-350» запускається за допомогою рукоятки, змонтованої під приладовою панеллю праворуч від водія й з’єднаної капроновим канатом із барабаном, установленим на пусковому валі двигуна замість пускового важеля. Для цього на барабан намотані три витки каната.
Рульове керування нічим не відрізняється від того, що працює на С3Д. Єдина новина — застаріле штатне кермо замінено на так званий спортивний руль зменшеного діаметра.
Як уже згадувалося, у «Триада-350» — мотоциклетний двигун з рідинним охолодженням. Свого часу поява таких моторів вдихнула нову струю в самодіяльне автобудування, давши саморобникам не лише потужний і надійний, а й стабільний у роботі силовий агрегат. Радіатор системи охолодження двигуна «Триада-350» установлений у передній частині машини в тунелі, склеєному з листового алюмінію. Там же розташовані електричний вентилятор (від «жигулівського» обігрівача) й стулка-дефлектор, що дозволяє направляти потік повітря як у салон, так і назовні, під підлогу кабіни.
1 — каркас (сталева труба 12×2 або 16×2); 2 — скло нерухоме (оргскло s4); 3 — шарнір форточки; 4 — форточка зсувна (оргскло s4); 5 — заповнення (пінопласт)
Паливний бак трицикла зроблений з 10-літрової алюмінієвої каністри, у яку врізано стандартний мотоциклетний паливний кран-відстійник. Бак закріплений у передній частині машини. Подача палива з бака — самопливом.
Керування триколісною машиною особливих труднощів не викликає. Єдине, що варто для себе раз і назавжди визначити, — це величина оптимальної швидкості при проходженні поворотів. Зробити це можна на вільному асфальтованому майданчику. Поворочуючи, треба спробувати довести машину до відриву переднього колеса й навіть проїхати на двох — одному передньому й задньому — колесах (так, до речі, навчають керуванню на мотоциклах з коляскою). Важливо зафіксувати в свідомості відчуття піднятого колеса — це допоможе визначати швидкість при проходженні конкретного віражу. В іншому керування триколісною машиною нічим не відрізняється від чотириколісної.
Технічні характеристики трицикла «Триада-350»
База, мм … 2000
Колія, мм … 1114
Дорожній просвіт, мм … 180
Габаритні розміри, мм:
довжина … 2780
ширина … 1400
висота … 1400
Кількість місць … 2
Двигун, тип … ІЖ-Ю-5
Потужність двигуна, к.с. … 23
Витрата палива, л/100 км … 7,5
Ємність бака, л … 10
Максимальна швидкість, км/год … 90
«Моделіст-конструктор» № 9’2014, І. ЄВСТРАТОВ, інженер