Перед тим як зайнятися будівництвом мікромотоцикла, я довго малював різні варіанти його компонування, намагаючись на папері передбачити всі можливі помилки та прорахунки, які тільки можуть виникнути в процесі роботи. Забігаючи наперед, слід зауважити, що розробка на папері – це одне, а виготовлення – зовсім інше. Багато «шорсткостей» вилізали і при експлуатації машини.
Спочатку більшість деталей я думав зробити сам, оскільки мрія про мікромотоцикл, не схожий ні на один з публікувавшихся на сторінках технічних журналів. Але коли так любовно намальовані багряні щитки, бензобак, сідло втілилися в металі, дерматині та поролоні, то, порівняно з намальованими, вони втратили всю свою привабливість. Стиснувши серце, довелося скористатися наявними в продажу деталями. Але, як виявилося, це пішло на користь моїй машині – вона набула цілком «товарного» вигляду.

Що ж стосується експлуатаційних якостей мотоцикла та його надійності, то я цілком задоволений ними, оскільки проїхав уже на ньому близько 3000 км без жодних поломок. Єдиний недолік (але тут уже не моя вина!) – слабкуваті самокатні покришки. Для переднього колеса ще куди не шло, а для заднього… Доводиться надівати на обід одразу по дві штуки, але й це не дуже допомагає.

Максимальна швидкість мікромотоцикла – до 50 км/год, він добре «тримає» дорогу і цілком стійкий. Габарити дозволяють вільно розміщувати його в багажнику «Москвича», а вага настільки мала, що його можна заносити на п’ятий поверх (без ліфта) і «притулити» в будь-якому вільному куточку квартири.

Ну а тепер про конструкцію машини. Конфігурацію рами передвизначило використання двигуна Д-6. Труби для неї діаметром 28 мм і діаметром 14 мм запозичені від старої велосипедної рами. Задня маятникова підвіска зварена з труб діаметром 21 мм. Передня вилка – від мопеда «Рига». Довелося тільки її укоротити: підрізав пера і штоки на 130 мм, а на пера знизу приварив скоби. Переднє колесо від дитячого самоката – без переробок, до нього пристосований редуктор спідометра. На кермі від мотоцикла «Ява» розташовуються сектор газу, важель зчеплення, штатний важіль барабанного гальма заднього колеса, вимикачі фари та звукового сигналу.

Фара, бензобак, сідло, сигнал, задні амортизатори та глушник – стандартні, від мопеда «Верховина». Багряні щитки від того ж мопеда – я взяв один задній і розрізав його навпіл. Патрубок, що з’єднує двигун з глушником, – саморобний, вигнутий по місцю. Підставка мотоцикла зварена з 8-мм сталевого прутка і шарнірно закріплена на рамі.

Один із найскладніших вузлів – заднє колесо. Його довелося виточити з дюралюмінію, оскільки на нього лягає основне навантаження. Маточина і обід виконані разом, всередині першої розташовуються два підшипники. Ведена зірочка (Z=28) приварюється до сталевого фланця. Гальмовий барабан розташований справа.

Покришка на задньому колесі подвійна, склеєна з двох самокатних клеєм «88».
«Моделіст-конструктор» № 7’2013, В. БЕРЕЖНИЙ, м. Харків, Україна
