У зимовий час для любителів мотоспорту настає період відносного затишшя. Причина тому — погані умови, в які потрапляє водій, виїхавши на засніжену, місцями обледенілій дорогу на своєму двоколісному другові. А по бездоріжжю можна проїхати лише на спеціально підготовленому (з шипованими колесами) мотоциклі.
Використавши ідею, запропоновану Ю. Бауковим, ви зберете машину, що чудово пристосована для різних зимових видів спорту та відпочинку. Вона замінить і традиційний карт у кільцевих гонках на рівних майданчиках, і кросовий мотоцикл у змаганнях по пересіченій місцевості, оскільки має завидну стійкість і прохідність. За власної маси близько 70 кг снігокарт легко розвиває швидкість до 50 км/год. Його можна експлуатувати і влітку, поставивши замість лиж колеса.
Снігокарт — триопорний колісно-лижний транспортний засіб із двигуном Т-200 від моторолера «Турист». Це один із найнадійніших вітчизняних двотактних моторів, оснащений примусовим повітряним охолодженням, потужним стартером і генератором.
1 — лижа, 2 — амортизатор, 3 — щиток-обтікач, 4 — кермо (від велосипеда типу «Салют»), 5 — сидіння, 6 — бензобак, 7 — глушник, 8 — колесо (5×10″), 9 — бічний щиток, 10 — двигун Т-200, 11 — водило, 12 — поводок рульової системи (сталь 45, лист s5, 2 шт.), 13 — планка рульова (сталь 45, лист s5), 14 — сошка (сталь 45, лист s5), 15 — вісь (болт М12, 4 шт.), 16 — рама, 17 — педаль гальма, 18 — педаль перемикання передач, 19 — штифти (сталь 45, пруток Ø5), 20 — болти ступінчасті М6, 21 — корпус основного корпусу рульової колонки (Ст3), 22 — вал рульовий (сталь 45), 23 — балка рами поперечна, 24 — підшипник 101, 25 — кришка (Ст3), 26 — косинка (Ст3, лист s2), 27 — підшипник 8102, 28 — стойка керма, 29 — втулки опорні (бронза), 30 — втулки кріплення водила (бронза), 31 — вал опори рульової (Ст3), 32 — шпонка, 33 — корпус рульової колонки передньої опори (Ст3).
Просторова зварна рама всюдихода виконана зі сталевих труб діаметром 32 мм і складається з поперечної балки, на якій розміщені корпуси колонок передніх опор і керма, двох лонжеронів та підрамника сидіння, з’єднаних між собою парою стояків і розкосів. Крім того, вона підсилена кількома поперечинами та косинками, а також захищена від фронтального удару дугою, що одночасно служить для встановлення щитка-обтікача. Бічні щитки, частково прикриваючи колесо, призначені для запобігання потраплянню в ланцюг або під колесо одягу водія та для підсилення консольної частини підрамника сидіння.
Щоб спростити процес складання рами та забезпечити більшу точність її виконання, найкраще використовувати найпростіший стапель, на якому жорстко закріплюються всі елементи рами відповідно до робочого креслення.
1 — корпуси рульових колонок передніх опор, 2 — корпус основної рульової колонки, 3 — косинка, що охоплює, 4 — поперечини (труба 32×2,5, 5 шт.), 5 — балка поперечна (труба 32×2,5), 6 — лонжерони (труба 32×2,5), 7 — кронштейни кріплення двигуна (лист s5), 8 — розкоси (труба 32×2,5), 9 — підрамник сидіння (труба 32×2,5), 10 — бічні щитки (лист s1,5), 11 — кронштейн кріплення колеса (лист s5), 12 — косинки (лист s2), 13 — дуга-підрамник обтікача (труба 21×1,5).
Точені корпуси колонок приварюють до поперечної балки під кутом 67° до площини, в якій розташовані лонжерони. Кріплення середнього корпусу для більшої жорсткості підсилено косинкою, що охоплює.
Вал рульової колонки обертається в двох підшипниках. Верхню його частину проточують за внутрішнім діаметром стійки керма і фіксують у ній двома штифтами. До цієї ж частини приварюють сошку рульового механізму. Під час повороту керма в той чи інший бік вона через планку розвертає одночасно обидва поводки передніх опор. Поводки, укріплені на рульових валах опор за допомогою шпонок, забезпечують відповідний кут розвороту водила та лиж. У колонках опор замість підшипників застосовані бронзові втулки (можна встановити капронові або фторопластові). Вал опори має вушко, що служить для підвішування амортизатора та водила. Останні насаджуються на спільну вісь також через бронзові втулки та шайби. Як амортизатори передніх опор використані стандартні від мопеда.
Ведуче колесо встановлюють у спеціальні кронштейни з листової сталі, розміщені в пазах лонжеронів, а потім приварені до них і до стійок рами. Колесо взято від мотоколяски С3Д, але з розширеним ободом. Як саме його розширюють, у наших публікаціях уже розповідалося. Якщо коротко, то тут користуються тим, що конструкція обода розбірна і, за потреби, між його половинами додатково встановлюють прокладки або розпірки. На той самий обід ставлять гальмівний барабан і ведучу зірочку. Остання може бути як штатною від моторолера «Турист», так і саморобною — усе залежить від того, з якою максимальною швидкістю ви збираєтеся пересуватися на своєму снігокарті.
Двигун кріпиться до рами на штатні передній і нижній вузли. Для цього на відповідних поперечинах рами приварюються відповідні кронштейни. Щоб забезпечити точність монтажу цих деталей, і попередньо закріплюють на моторі, який потім ставлять на раму, і прихоплюють кронштейни зварюванням. Після чого перевіряють правильність їх встановлення (ведуча й ведена зірочки мають знаходитися в одній площині), знімають мотор із рами і остаточно проварюють кріпильні деталі.
Вихлопну трубу та глушник виводять під сидіння. Там достатньо місця для їх розміщення, і вони опиняються в малодоступному та безпечному для водія місці. Кріпляться вони хомутами та скобами.
1 — підошва, 2 — ребро жорсткості, 3 — підріз, 4 — гвинт М5 (6 шт.).
Лижа снігокарта складається з підошви, ребра жорсткості та підрізу. Перші дві деталі вирізають із дюралюмінієвого листа і зварюють між собою в середовищі аргону; бажано, щоб третя деталь була знімною. Це необхідно тому, що підріз досить швидко зношується і його потрібно періодично замінювати або підточувати. Крім того, така конструкція дозволяє застосовувати підрізи різної висоти — залежно від товщини снігового покриву та його стану (свіжевипавший або щільний сніг, наст або навіть лід). Що стосується ребра жорсткості, то воно одночасно є кронштейном, до якого кріпляться амортизатор та водило.
Виготовлення сидіння не має викликати великих труднощів, оскільки в його основі лежить фанерний каркас із підвищеннями: у передній частині — для прикриття злегка виступаючої над підрамником головки циліндра, у задній — для бензобака. Каркас, обклеєний поролоном і обтягнутий штучною шкірою, надійно кріпиться до підрамника легкознімними замками або кількома болтами.
Особливої привабливості машині додасть пофарбований у яскраві кольори передній обтікач, установленний на дузі-підрамнику на саморізах. Його найкраще викроїти з тонкого листового дюралюмінію, акуратно зігнути за передньою кромкою, а шви зварити.
«Моделіст-конструктор» № 12’97, В. КУДРІН