Бажання збудувати дім виникло в мене одночасно з отриманням у середині 1980-х років ділянки землі — омріяних шести соток.
Проблем із тим, який дім будувати: цегляний чи дерев’яний — не було. Цегляні та бетонні стіни швидко набридли й у місті. Звісно, вибір упав на дерев’яний. Тільки от якому типу віддати перевагу: рубленому (бревенчатому, брусовому) чи каркасно-щитовому — це питання лишалося відкритим. Усе вирішив випадок.
Час для індивідуальних забудовників був не найкращим— навіть цвяхи були товаром дефицитним.
Вивчаючи ситуацію з «пропозиціями» щодо лісопиломатеріалів (тобто просто розшукуючи їх), я опинився на одному з будівельних ринків, де стояв КамАЗ, завантажений буквально під дах добірними дошками — «сороковками» довжиною 6 м. Ціна мене влаштовувала, а водій погодився доставити матеріал прямо на місце будівництва.
Ці дошки й визначили конструкцію будинку. І хоча його проєкт потім робили не один день, передбачувані конструкції як стін, так і силових елементів уже народилися там, на ринку. У підсумку спроєктований будинок став комбінацією двох типів дерев’яного домобудування, згаданих вище: рубленого і каркасно-щитового.
Архітектура будинку традиційна для садових споруд, майже типова, як і вимагали норми дачного будівництва того часу, без будь-яких надмірностей.
Але я не зміг утриматися, щоб не внести в конструкцію дещо своє, і не тому, що хотілося виділити дім серед оточуючих «побратимів», а щоб він став більш зручним для проживання.
Оскільки будинок одноповерховий і його габарити невеликі (по зовнішніх стінах 7×5,6 м), для отримання додаткової площі я спроєктував мансарду. Причому її «квадратуру» збільшив за рахунок консольних випусків балок перекриття основного поверху, а «кубатуру» — за рахунок «ламаного» даху. Щоб мансарда не виглядала звичайним обустроєним горищем, зробив великі вікна — такі самі, як і в самому будинку. Причому не тільки на фронтонах, а для збільшення освітленості верхніх приміщень і покращення огляду навколишнього ландшафту — ще й на нижньому скаті даху.
1 — стіна веранди; 2 — верхня напрямна (сталевий куточок 40×40); 3 — кронштейн кріплення напрямної (Ст3, лист s3, 20 шт.); 4 — верхня обв’язка дверей (дошка s40); 5 — нижня напрямна (сталевий куточок 40×40); 6 — нижня обв’язка дверей (дошка s40); 7 — болт М10 кріплення кронштейна (20 шт.); 8 — сталева заклепка з потайною головкою Ø4 (10 шт.); 9 — колесо (підшипник 80204, 8 шт.); 10 — вісь колеса (болт М10, 8 шт.); 11 — втулка (Ст3, круг Ø25, 8 шт.); 12 — болт М6 кріплення ролика до дверей (24 шт.); 13 — бандаж колеса (сталь 30ХГСА, круг Ø62, 4 шт.); 14 — болт М5 кріплення кронштейна до нижньої напрямної (10 шт.)
Але дахові вікна не сподобалися чиновникам із місцевої адміністрації (на їхню думку, це виходило за межі дозволеного), і мені було запропоновано закрити їх дахом, що й довелося зробити.
Ще одна особливість — веранда, а точніше, її широкі двері-вікна. Їх зроблено розсувними, щоб через них було зручно вносити довгомірні матеріали для внутрішнього оздоблення під час будівництва. Зараз же, коли дім уже збудовано, такі двері-вікна дозволяють за кілька секунд перетворити закриту веранду на відкриту терасу.
1 — вітальня; 2 — спальня; 3 — кухня-їдальня; 4 — веранда-тераса; 5 — піч; 6 — приставні сходинки; 7 — ґанок
Планування будинку теж традиційне, раціональне. На першому рівні веранда з сходами, що ведуть на мансарду; кухня-їдальня, спальня, вітальня. На мансарді — дві кімнати для відпочинку. Піч я запроєктував у центрі будинку — одна вона може опалювати всі кімнати як унизу, так і нагорі.
Фундамент будинку. Обираючи його тип, я виходив радше з практичних міркувань, хоча враховував і економічні аспекти. Підґрунтя на ділянці — сухий суглинок. Ґрунтові води — на глибині 2,5 м і більше. Тому вирішив зробити фундамент малозаглиблений. Стовпчастий фундамент, звісно, найбільш економічний, але й трудомісткий. Тож вибрав компромісний варіант — «напівстрічковий» із збірних бетонних блоків розмірами 1180х580×280 мм (довжина х висота х ширина), укладених на піщану подушку. Головні умови — вирівняти поверхні блоків в одній горизонтальній площині та забезпечити прямокутність їх укладання на плані. Перше забезпечував за допомогою водяного рівня, друге —вивірянням положення кутових блоків за діагоналями.
Після цього на поверхню блоків уклав 3 шари руберойду, а на них — обв’язку з дощок перерізом 150×40 мм.
Стіни будинку не зовсім звичайні. І хоча ідея їх конструкції прийшла мені як осяяння ще під час покупки пиломатеріалів, але над деякими особливостями вузлів і деталей усе ж довелося поміркувати. Поєднання рубленого та каркасно-щитового типів в одній конструкції має свої позитивні сторони. Обшивки стін будинку — зовнішні, та й внутрішні — спроєктовані самонесучими, як у зрубів. І хоча дошки кріпляться до стійок каркаса, навантажень на них не створюють, а навпаки — частину (навантажень) від конструкцій, розташованих вище, приймає саме ця частина.
1 — рядова дошка (150×40); 2 — нижня (вузька) дошка фронтонної стіни (75×40); 3 — шпонка (рейка 20×10)
За зовнішнім виглядом стіни будинку нагадують рублені в чашу із залишком. Залишки також не стандартні — якщо в нижньому вінці вони зовсім невеликі, то, додаючись від вінця до вінця, у верхньому ряду вони становлять 350-мм випуски під фронтонами і більше ніж 600-мм консолі — під звисами даху.
Порожнини між зовнішньою та внутрішньою обшивками стін заповнені теплоізоляційним матеріалом — будівельним пінопластом.
Відстань між внутрішньою та зовнішньою обшивкою — залежно від наявного утеплювача, щоб було забезпечено необхідний тепловий опір.
1 — стійка; 2 — ригель; 3 — верхнє коліно стропильної ноги; 4 — накладка (2 шт.); 5 — нижнє коліно стропильної ноги
Довгі покривлені дошки обшивки розпиляні на відрізки визначеної довжини й з’єднані під час монтажу на стійках. Зовні стики закриті вертикальними планками.
Зсередини стіни оброблені «окультуреним» оргалитом із плівкою «під дерево».
Балки перекриттів і балки (вони ж лаги підлоги) виконані також із дощок перерізом 150×40 мм.
1 — фундаментний блок; 2 — гідроізоляція; 3 — нижня (вузька) дошка; 4 — шпонка; 5 — рядова дошка зовнішньої обшивки; 6 — стійка; 7 — дошка внутрішньої обшивки (150×20); 8 — лага (дошка 150×40); 9 — дошка чорної підлоги (150×20); 10 — черепний брусок (30×20); 11 — дошка нижньої обв’язки
Дах будинку — мансардний, або як його ще називають, — «ламаний»; має два уклони скатів: верхні — близько 50 градусів, нижні — близько 30 градусів. Відповідно кожна стропильна нога зроблена з двох колін. Коліна стикуються в одному вузлі разом зі стійками та ригелями каркаса мансарди. Внизу стропильні ноги спираються на балки перекриттів, а вгорі з’єднуються між собою внакладку. Деталі крокв також зроблені з дошки-«сороковки». Зібравши першу (фронтонну) стропильну форму, використав її як шаблон для виготовлення решти. Усі крокви об’єднані в єдину просторову конструкцію коньковим брусом і дошками суцільної обрешітки з дошки-«двадцятки». Суцільною вона зроблена для забезпечення додаткової теплоізоляції. Зверху обрешітки укладено вітрозахист із тольового полотна, а поверх нього — шиферне покриття.
1 — балка (25 шт.); 2 — віконний косяк (брус 40×40, 4 шт.); 3 — ребро; 4 — дошки стелі (150×20), показано умовно; 5 — верхня обв’язка фронтонної стіни (2 шт.); 6 — лежень; 7 — окантовка сходового прорізу (2 шт.); 8 — консоль бокового звису прорізу (3 шт.); 9 — коротка балка прорізу (3 шт.); 10 — верхня обв’язка бокової стіни (2 шт.); 11 — окантовка пічного прорізу; 12 — стійка мансардної стіни (брус 40×40, 23 шт.); 13 — консоль фронтону (20 шт.); 14 — бокова стіна
Мансарда — особливий простір, тим більше в дачному будинку; її приміщення треба теплоізолювати не лише з боків, а й зверху. Причому не стільки від холоду, скільки від сонця. Як теплоізоляційний матеріал я використав будівельний пінопласт товщиною 50 мм. Той самий матеріал заклав і для звукопоглинання в перекриття між стелею основного поверху та підлогою верхнього рівня. А от теплоізоляцію підлоги нижнього рівня влаштував із звичайної стружки, якої у мене лишилося після стругання дощок у надлишку. Змішавши її з вапном-пушонкою, уклав між балками-лагами на чорну підлогу і закрив дошками-«сороковками» чистої підлоги.
Веранду залишив без утеплення, бо це все-таки літнє приміщення, тим більше що в основному воно використовується як відкрита тераса.
Сходи на мансарду змонтовані в куті веранди. Можливо, перехід із ярусу на ярус у холодну пору року не дуже приємний, оскільки цей простір будинку не опалюється, але зате економиться площа в кімнатах. Для безпеки сходи виконані із заходом — коротким нижнім маршом і проміжним майданчиком. Основний марш встановлений перпендикулярно до нижнього (у плані), а точніше — під кутом близько 100 градусів. Такий нестандартний поворот вийшов тому, що основний марш із збільшенням висоти віддаляється від стіни. Це зроблено для зручності, щоб скат даху не заважав підніматися на мансарду. З цією ж метою в перекритті вирізали не лаз, а досить великий проріз. Деталі сходів виготовлені в основному з тих самих дощок-«сороковок», що й зовнішня обшивка стін.
Парадне ґанок — прибудоване, зі сходами з двох протилежних боків. Над ним змонтований навіс, що спирається на похилі стійки. Їхній нахил такий самий, як і скос «залишків»-випусків стін.
Також є приставні ґанок-трапік, який стоїть під розсувними вікнами-дверима веранди.
На цьому було завершено «масштабне будівельне складання», але тривала робота з благоустрою та оздоблення будинку. Але це вже інша тема. Сподіваюся, хоча б щось із мого досвіду стане в пригоді тим, хто будує собі дім своїми руками.
«Моделіст-конструктор» № 7’2004, Е. ЕВСИКОВ