Не так часто на зимових доріжках та гірках зустрінеш саморобну снігохідну техніку для дітей. В основному це добре відомі промислові конструкції типу «Чук і Гек». На деяких встановлені малопотужні двигуни внутрішнього згоряння. При всіх своїх очевидних перевагах, вони мають і недоліки. Однак, уникаючи міркувань на тему «за» і «проти», познайомимося з незвичайною компоновкою санок-монолижі з електродвигуном.
Монолижа являє собою легкий подовжений корпус з плавними обводами, в нижній частині якого є тунель з електроприводним гусеничним ходовим пристроєм. Останнє відрізняє цей апарат від поширених снігокатів і значно розширює його можливості. Так, наші санки самі везуть себе в гору.
Керується лижа зміною положення центру ваги водія. Гальмування — ногами. При цьому в роботу включаються багато груп м’язів, що дозволяє зарахувати машину до розряду спортивних тренажерів.
1 — корпус, 2 — перемикач режимів роботи електродвигуна кнопковий трипозиційний, 3 — ручка (АЛ3, лист s2,5), 4 — оббивка сидіння (поролон, дерматин), 5 — корпус сидіння (фанера s3), 6 — шків ведучий (Д16), 7 — електродвигун ДВ1КМ, 8 — шків ведений (Д16), 9 — оболонка підніжки (капрон), 10 — підніжка (Д16, труба 14×2), 11 — кришка (фанера s3), 12 — гусениця (резинотканина), 13 — стрингер (сосна, рейка 10×10), 14 — елементи обшивки корпусу (фанера s3), 15 — шпангоут задньої частини (фанера s3), 16 — катки опорні (капрон), 17— розпірка (Д16, пруток Ø8), 18 — болт М5 кріплення ходової частини до корпусу (14 шт.), 19 — вал опорних катків (Ст3, пруток Ø8), 20 — шпангоут 3 (фанера s3), 21 — вузол кріплення натягувача гусениці (гайка М5, шайба), 22 — балка поперечна (сосна, рейка 10×10), 23 — шуруп, 24 — вал ведучого ролика (Ст3), 25 — боковина ходової частини, 26 — ролик ведучий (капрон, пруток Ø36), 27 — штифт (Ст3, пруток Ø3), 28 — втулки (латунь), 29 — ремінь приводний (520x10x6).
В якості двигуна використовується електромотор ДВ1КМ або подібний йому. Ще краще застосувати автомобільний стартер. Його, правда, слід істотно доопрацювати (див. «Моделіст-конструктор» № 4 за 1996 рік). Джерелом живлення служать акумуляторні батареї типу СЦД-12М та високоємнісні паперові конденсатори (0,5—4 Ф), які в режимі холостого ходу (спуск з гори) підживлюються від мотора-генератора. Якщо ж поставити квазімолекулярні конденсатори великої ємності, то акумулятори практично виявляться непотрібними. Електросхема керується звичайним переривачем або тиристорним блоком.
Корпус монолижі виготовлений традиційним «судомодельним» способом на стапелі. Шпангоути, до третього включно, виконані цільними, а наступні — з вирізом для тунелю. Обшивка «палуби» має технологічні вікна, призначені для доступу всередину корпусу при монтажі ходової частини. Щоб виключити потрапляння снігу, передні вікна захищені щільно підігнаними кришками, а інші закриті сидінням.
Після збирання корпусу його зовнішні та внутрішні поверхні покриті двома-трьома шарами тонкої склотканини, просоченої епоксидною смолою. В бічних стінках тунелю пророблені отвори, що відповідають отворам на боковинах ходової частини (середній ряд).
1 — бампер (гума), 2 — підніжка, 3 — ручка, 4 — перемикач, 5 — накладка (липа, рейка 25×10, L190), 6 — корпус, 7 — сидіння, 8 — конденсатори, 9 — батарея акумуляторна, 10 — електродвигун, 11 — каток ведучий, 12 — боковина (Д16Т, лист s2,5), 13 — болт М5, 14 — натягувач гусениці, 15 — розпірка, 16 — гвинт М4, 17 — кронштейн кріплення двигуна (Д16Т, куточок 20x20x2,5).
Ручка управління (якщо її можна так назвати) зроблена з м’якого листового алюмінію і закріплена на корпусі за допомогою підніжки-труби, на кінці якої надіта оболонка (трубка від пластмасового обруча).
Сидіння виготовлене з поролону та дерматину і встановлене на кришці батарейно-акумуляторного відсіку.
Ходова частина складається з електродвигуна, встановленого на двох металевих боковинах, ведучого ролика, опорних катків та гусениці. Боковини мають три ряди отворів: під вали опорних катків (нижній ряд), під болти М5 кріплення ходової частини до корпусу (середній ряд) та під гвинти розпірок (верхній ряд). Крім того, в задній частині боковин знаходяться установочні отвори ведучого ролика, двигуна та кронштейн для його кріплення.
Гусениця та її ґрунтозачепи виготовлені з резинотканини від байдарки. В якості катків використані гумові ролики від побутового тренажера для м’язів спини та ніг, але можна зробити їх з дерева.
Збірку ходової частини краще починати з установки ведучого ролика з валом між боковин та закріплення на них двигуна. Після чого боковини фіксуються розпірками (але не до кінця), вставляються вали з опорними катками і тільки потім остаточно затягуються гвинти розпірок. Коли конструкція набула жорсткості, на катки надівається гусениця, а на шківи натягується ремінь. Кінці гусениці склеюються і для надійності пробиваються металевими скріпками. В такому вигляді ходова частина вводиться в тунель корпусу і кріпиться болтами М5. Гусениця натягується за допомогою пружинного пристрою на третьому шпангоуті за рахунок зміщення переднього опорного катка.
Після підключення двигуна до схеми живлення всі електричні з’єднання ретельно ізолюються і покриваються вологозахистним лаком.
Зрозуміло, це один з можливих варіантів конструкції. Послідовникам радимо при побудові монолижі не повторювати її буквально, а творчо розвивати закладені в ній ідеї, продовжуючи пошук нових рішень.
«Моделіст-конструктор» № 12’97, Р. СИНГАТУЛІН