Історія створення мого автомобіля проста. Після служби в армії я одружився і залишився жити в Жуковському. Всі родичі проживають неподалік. Але дістатися до них без особистого автомобіля було ох як проблематично… Та й у господарстві завжди потрібен помічник на колесах. Ось і вирішили ми з дружиною придбати вживаний автомобіль. Спочатку купили «Москвич», потім — «Волгу». Мучився я з ними дуже багато, проте «до розуму» доводив. З часом навчився непогано слюсарювати, паяти, опанував електро- та газозварювання. Побудував і облаштував гараж. Тоді-то й з’явилася думка виготовити транспортний засіб, по можливості з тих самих агрегатів і вузлів, з якими мені доводилося мати справу майже кожен день.
Це мав бути автомобіль хорошої місткості та вантажопідйомності, пристосований до доріг сільської місцевості. Задум свій втілив спочатку в рисунку — знадобилися навички в малюванні та художній ліпці. Вийшов джип з п’ятимісною кабіною та невеликим кузовом, закритим тентом.
1 — лебідка (від підйомника запасного колеса КамАЗа); 2 — огорожа передня (Ст3, труба 42,3×2,8); 3 — повторитель покажчика повороту (покажчик повороту від «Москвича-412» задній); 4 — козирок (Ст3, лист s1); 5 — прожектори; 6 — стінка кабіни задня (від кабіни ГАЗ-53); 7 — зализ кузова (Ст3, лист s1,2); 8 — каркас тента (від УАЗ-469); 9 — поручні (Ст3, труба 21,3×2,5); 10 — лінія стику заднього крила кузова; 11 — буфер; 12 — підніжка (Ст3, лист s1,5); 13 — фара з маскою; 14 — фара протитуманна; 15 — тент (перекроєний з тента УАЗ-469); 16 — вікно; 17 — борт відкидається (від ЛУАЗа); 18 — бризговик; 19 — фаркоп; 20 — колеса (від УАЗ-469); 21 — решітка завіконна; 22 — ремені натяжні; 23 — шпильки М6 кріплення тента; 24 — сидіння (від «Москвича-2141»); 25 — акумулятор; 26 — «торпедо» (від ВАЗ-2109); 27 — колонка кермова (від «Москвича-2141»); 28 — пічка (самодельна); 29 — бензобак (від «Москвича-2141»).
На виді зверху фари поз. 13 умовно не показані.
Почав підбирати необхідні вузли та агрегати. Найбільш підходящим шасі для нього виявилося від автомобіля УАЗ-469. Але «уазівські» коробки перемикання передач (КПП) та розподільна (РК) не влаштовували мене за експлуатаційними параметрами. Довелося замінити їх на агрегати від ГАЗ-69, трохи переробивши під їх встановлення раму. Крім того, раму довелося доопрацювати і в зв’язку з тим, що за основу кузова машини був узятий досить низький кузов «Москвича-2141» і мався у мене «волговський» мотор вилазив за обводи його капота.
Щоб встановити двигун, замінив підмоторну балку на нижчу від РАФа, а під КПП і РК використав «рідні» — від ГАЗ-69. «Операції» пройшли успішно, оскільки рами цих автомобілів дуже схожі. За непотрібністю бампер і передню частину лонжеронів з гаками зрізав. Видалив і інші непотрібні елементи. Кузов джипа вийшов трохи довшим за «уазівський», тому задню частину рами довелося збільшити на 150 мм за рахунок вставок, а для збереження міцності конструкції кріплення фаркопа і лонжеронів врізи зробив фігурними (зміщеними відносно один одного) — полички лонжеронів і внутрішні стінки розрізав навскіс перед балками фаркопа, зовнішні ж стінки — за ними. Потім розпилив лонжерони по ребрах між розрізами і, розсунувши частини, вварив між ними сталеві вставки. Оскільки відстань між опорами задніх ресор збільшилася, то їх передні пальці змістив назад на ті ж 150 мм і приварив чотири обмежувачі ходу ресор.
А — місця встановлення опор; Б — місця встановлення вставок; 1 — лонжерон (від УАЗ-469); 2 — кронштейни кріплення амортизаторів; 3 — балка підмоторна (від мікроавтобуса РАФ); 4 — балка кріплення КПП (від ГАЗ-69); 5 — балка кріплення роздавальної коробки (від ГАЗ-69); 6 — балка поперечна (від УАЗ-469); 7 — балки кріплення фаркопа (від УАЗ-469); 8 — кронштейни кріплення ресорних серег; 9 — балка задня (від УАЗ-469); 10 — обмежувачі ходу ресор (Ст3, лист s4); 11 — пальці ресорні; 12 — балка передня (від УАЗ-469);
1 — радіатор; 2 — ресора передня; 3 — труба вихлопна; 4 — двигун ЗМЗ-2401; 5 — механізм зчеплення (від УАЗ-469); 6 — вал карданний приводу переднього моста (від УАЗ-469); 7 — коробка перемикання передач (від ГАЗ-69); 8 — коробка роздавальна (від ГАЗ-69); 9 — гальмо стояночне (від ГАЗ-69); 10 — вал карданний приводу заднього моста (від УАЗ-452); 11 — ресора задня; 12 — буфер; 13 — фаркоп; 14 — редуктор головний заднього моста (від УАЗ-469); 15 — вал карданний проміжний (від ГАЗ-69); 16 — вал кермовий (від ГАЗ-53); 17 — тяга кермова.
Кузов — зварної конструкції, зібраний з наявних бічнин з крилами, капота, передньої облицювання з фарами, бампера і днища від «Москвича». Щоб збільшити об’єм салону, використав лобове скло з прорізом і задню частину кабіни від ГАЗ-53, а дах — від «Ниви». Звичайно, для з’єднання цих різнорідних частин потрібно було б побудувати стапель, але через обмежений простір в гаражі я користувався лише будівельним рівнем і відвісом. Деталі попередньо підганяв на око, потім виставляв або вивішував, з’єднував дротом і після оцінки просвічуваної форми кузова прихвачував зварюванням.
1 — маточина колеса; 2 — тяга кермова; 3 — ресора; 4 — сережка; 5 — редуктор головний; 6 — фланець під’єднання карданного вала; 7 — лонжерон рами; 8 — амортизатор.
Дверні прорізи, розсунуті вгорі через широкий дах, потребували зміни форми передніх крил. Їх я зробив вище, але коротшими, підігнавши під облицювання радіатора, прорізи капота і лобового скла. «Вікна», що утворилися внаслідок нестиковки обводів готових деталей, плавно з’єднав вставками, вирізаними зі сталевого листа товщиною 1,2 мм. Борти, днище вантажної платформи і ніші коліс зварив з такого ж металу. До речі, колісні арки підрізав спереду і ззаду — для збільшення зазору між колесом і крилом.
1 — маточина колеса; 2 — ресора; 3 — редуктор головний; 4 — фланець під’єднання карданного вала; 5 — амортизатор; 6 — лонжерон рами.
Остаточно зібраний кузов з’єднав з рамою болтами, використавши як додаткові амортизатори стандартні гумові подушки для встановлення двигунів. Кожна подушка лежить на опорі, зігнутій з 4-мм сталевої смуги і привареній до рами. Місця розташування опор обиралися так, щоб надати додаткову міцність днищу автомобіля в найбільш відповідальних місцях: під моторним відсіком, сидіннями і вантажною платформою. Ця умова і різна кривизна ліній днища і рами призвели до того, що кожна пара опор має свою конфігурацію. Експлуатація автомобіля показала, що рішення було обрано правильно — при їзді по шосе на швидкостях до 100 км/год вібрація від жорсткої ходової частини в салон майже не передається.
1 — стінка короба верхня (Ст3, лист s1); 2 — прилади вентиляційні (від автобуса ЛАЗ); 3 — дах; 4 — козирок; 5 — фільтр (сітка багатошарова); 6 — стінка салону задня; 7 — водозлив; 8 — водообійник; 9 — сопло поворотне вентиляційного приладу; 10 — оббивка салону; 11 — стінка короба нижня (Ст3, лист s1); 12 — стінка короба передня (Ст3, лист s1).
Подальша робота полягала в обладнанні автомобіля: на передню балку рами і торці лонжеронів навісив саморобний захист картера двигуна, з боків закрив раму додатковими порогами, зігнутими з листа і привареними до «рідного» поріжка, зібрав каркас тента з елементів «уазівського» і перекроїв сам тент, постачивши його круглими склами. Запасне колесо закріпив на балках фаркопа.
Внутрішня начинка машини, включаючи електрообладнання, в основному взята від «Москвича» і «Жигулів». Саморобні лише пічка і система вентиляції салону. На останній слід зупинитися детальніше. Думка про неї виникла тоді, коли сусіди по гаражу принесли мені кілька індивідуальних панелей з приладами освітлення і вентиляції від списаного міжміського автобуса. Я встановив їх у кабіні свого авто. Повітрозабірник розмістив на даху, а під нею — короб, перед яким повітря очищається фільтром від сміття і пилу. Дощова ж вода затримується обійним ребром, накопичується у водозбірнику і по трубках зливається за борт. Регульовані за витратою поворотні сопла приладів дуже зручні — струмінь освіжаючого повітря можна направити в будь-який бік, а світло від лампочок, що вмикаються пасажирами в нічний час, зовсім не заважає водієві. Правда, є один недолік — короб і прилади вентиляції «з’їли» 50 мм висоти салону.
«СИМОТ» надійно служить нам вже більше двох років. Багато хто, вперше побачивши мій джип, ставлять одне й те саме питання: що означає назва машини? Завжди відповідаю: «Старикові Ірина, Марина, Олег, Тетяна» — моя дружна сім’я».
О. СТАРИКОВ