Серед засобів самооборони електрошокові пристрої (ЕШП) — не на останньому місці, особливо за силою психологічного впливу на злочинців. Однак і вартість мають немалу, що спонукає радіоаматорів до створення саморобних аналогів (докладний матеріал про це дивіться, наприклад, в № 5’99 журналу «Моделист-конструктор».
Не претендуючи на надоригінальність і суперновизну ідей, пропоную свою розробку, повторити яку під силу кожному, хто хоч раз у житті мав справу з намоткою трансформатора та монтажем найпростіших пристроїв на кшталт детекторного радіоприймача з підсилювачем на одному-двох транзисторах.
Основу запропонованого мною пристрою складають (рис. 1а) транзисторний генератор, що перетворює постійну напругу від джерела електроживлення типу гальванічної батареї «Крона» («Корунд», 6PLF22) або акумулятора «Ніка» на підвищену змінну, з типовим множником U, конструкція та робота якого докладно викладені в № 5 журналу «Моделист-конструктор» за 1997 рік. Дуже важливим елементом ЕШП є саморобний трансформатор (рис. 1б та рис. 2). Магнитопроводом для нього слугує ферітовий осердя діаметром 8 і довжиною 50 мм. Таке осердя можна відколоти, наприклад, від магнітної антени радіоприймача, попередньо надпиливши вихідне по колу краєм абразивного каменю. Але ефективніше працює трансформатор, якщо феріт — від телевізійного ТВС. Правда, у цьому випадку доведеться з базового П-подібного магнитопроводу виточити циліндричний стрижень потрібних розмірів.
1 — корпус (пластмасова мильниця 135x58x36, товщина стінки 1 мм); 2 — джерело електроживлення (гальванічна батарея «Корунд», «Крона» або акумулятор «Ніка»); 3 — коаксіальна мікророзетка; 4 — транзисторний генератор перетворювача напруги; 5 — саморобний трансформатор; 6 — множник напруги; 7 — робочий орган електрошокового розрядника (латунний штир штепсельної євровилки, 2 шт.); 8 — запобіжний вус (латунь, 2 шт.); 9 — захисна перегородка (4-мм вініпласт або оргскло); 10 — мікровимикач повзункового типу; деталі поз. 3 та 10 — від кишенькового радіоприймача
Трубкою-основою каркасу для розміщення на ньому трансформаторних обмоток слугує 50-мм відрізок пластмасового корпусу від відпрацьованого фломастера, внутрішній діаметр якого відповідає згаданому ферітовому стрижню. Щічки розміром 40×40 мм вирізають із 3-мм листа вініпласту або оргскла. З трубкою-відрізком корпусу фломастера їх міцно з’єднують, попередньо змастивши посадові місця дихлоретаном.
Для трансформаторних обмоток використовується в даному випадку мідний провід в емальовій високоміцній ізоляції на основі вініфлексу. Первинна 1 містить 2×14 витків ПЕВ2-0,5. У обмотки 2 їх майже вдвічі менше. Точніше, у ній — 2×6 витків того ж проводу. Зате високовольтна 3 має 10 000 витків тоншого ПЕВ2-0,15.
Як міжшарову ізоляцію замість плівки з політетрафторетилену (фторопласту) або поліетилентерефталату (лавсану), які зазвичай рекомендують для таких обмоток, цілком прийнятно використання 0,035-мм міжелектродної конденсаторної паперу. Нею доцільно запастися заздалегідь: наприклад, витягнути з 4-мікрофарадних ЛСЕ1-400 або ЛСМ-400 від установочної старої арматури під лампи денного світла, що давно відпрацювала, здавалося б, свій ресурс, і розрізати точно по робочій ширині каркасу майбутнього трансформатора.
Після кожних трьох «дротяних» шарів у авторському варіанті широкою пензлем обов’язково виконувалася «промазка» обмотки епоксидним клеєм, трохи розведеним ацетоном (щоб «епоксидка» була не дуже в’язкою), і в 2 шари прокладалася конденсаторно-паперова ізоляція. Далі, не чекаючи затвердіння, намотка продовжувалася.
Щоб уникнути обриву проводу через нерівномірність обертання каркасу при намотці, ПЕВ2-0,15 пропускався через кільце. Останнє висіло на пружині зі сталевого дроту діаметром 0,2–0,3 мм, трохи відтягуючи провід угору. Між високовольтною та іншими обмотками встановлювалася антипробійна захист — 6 шарів тієї ж конденсаторної паперу з «епоксидкою».
Кінці обмоток припаяні до штирів, проведених через отвори в щічках. Однак виводи можна зробити, не розриваючи проводу обмотки, з того ж ПЕВ2, складаючи в 2, 4, 8 разів (залежно від діаметра проводу) і скручуючи їх.
Готовий трансформатор обмотують одним шаром склотканини та заливають епоксидною смолою. Виводи обмоток при монтажі притискають до щічок і укладають з максимальним розведенням кінців один від одного (особливо у високовольтної обмотки) у відповідний відсік корпусу. В результаті навіть при 10-хвилинній роботі (а більш тривалого безперервного використання захисному електрошоковому пристрою й не потрібно) пробої у трансформатора виключаються.
1 — основа котушки (відрізок корпусу фломастера); 2 — магнитопровід (від частини магнітної антени радіоприймача або виточений з феріту телевізійного ТВС); 3 — щічка (3-мм вініпласт або оргскло, 2 шт.); 4 — захисна обгортка (шар склотканини); 5 — високовольтна обмотка (10 000 витків ПЕВ2-0,15); 6 — антипробійний захист між низьковольтними обмотками та високовольтною (6 шарів міжелектродної конденсаторної паперу з проклеюванням їх епоксидною смолою); 7 — низьковольтні обмотки 1 та II (відповідно 2×14 та 2×6 витків проводу ПЕВ2-0,5); 8 — вивід (15-мм відрізок 1,5-мм мідного лудженого проводу, 8 шт.), перед встановленням у корпус приладу відігнути; матеріал міжшарової ізоляції обмоток — міжелектродна конденсаторна папір, а після кожних трьох шарів проводу — подвійний шар тієї ж паперу з додатковим проклеюванням «епоксидкою»
У початковому варіанті конструкції генератор ЕШП розроблявся з орієнтацією на застосування транзисторів КТ818. Однак заміна їх на КТ816 з будь-яким літерним індексом у найменуванні та встановлення на невеликі пластинчасті радіатори дозволили зменшити вагу та габарити всього пристрою. Тому ж сприяло й використання в множнику напруги добре себе зарекомендувавших діодів КЦ106В (КЦ106Г) з високовольтними керамічними конденсаторами К15-13 (220 пФ, 10 кВ). У підсумку вдалося практично все вмістити (без урахування запобіжних вусів та штирів розрядника) в пластмасовий корпус типу мильниці розміром 135x58x36 мм. Вага захисного ЕШП у зборі — близько 300 г.
У корпусі між трансформатором та множником, а також біля електродів з боку пайки потрібні перегородки з достатньо міцної пластмаси — як заходи для зміцнення конструкції в цілому та обережність, що дозволяє уникнути проскоку іскри з одного радіоелемента монтажу на інший, а також як засіб захисту самого трансформатора від пробоїв. З зовнішнього боку під електродами кріпляться вуса з латуні для зменшення відстані між електродами, що полегшує утворення захисного розряду.
У авторському варіанті конструкції відстань між штирями-електродами становить 30 мм, а довжина корони — 20 мм. Захисна іскра утворюється й без «вусів»: між вістрями штирів — робочими органами, але при цьому посилюється небезпека пробою трансформатора, «прошивки» монтажу всередині корпусу.
Взагалі ідея «вусів» запозичена у «фірмових» моделей та розробок. Взято, як кажуть, на озброєння й таке технічне рішення, як використання вимикача обов’язково повзункового типу: щоб уникнути самовмикання, коли електрошоковий засіб захисту лежить, скажімо, в нагрудній чи бічній кишені у його власника.
Не зайвим, гадаю, попередити радіоаматорів про необхідність обережного поводження з захисним ЕШП як у період конструювання та налагодження, так і при носінні готового пристрою. Пам’ятайте, що він спрямований проти хулігана, злочинця. Не перевищуйте меж необхідної самооборони!
Література
1. А. Журавльов, К. Мазель. Перетворювачі постійної напруги на транзисторах. — М.: Енергія, 1974, 88 с.
2. І. Каскін. Захист «по Гальвані». «Моделист-конструктор», 1999, № 5. С. 15–16.
3. С. Молотков. Цілющі іони вдома. «Моделист-конструктор», 1997, № 11. С. 23.
4. В. Черняшевський. Електронна паличка. «Моделист-конструктор», 1981, № 1, С. 35.
«Моделист-конструктор» № 2’2012, А. АНЦИФЕРОВ