Кажуть, на сірниках багато не заощадиш, і все ж… Простий і практичний електронний «сірник», опис якого ми пропонуємо увазі читачів, позбавить вас від необхідності постійно стежити, щоб сірникові коробки не залишалися порожніми.
Діє «сірник» наступним чином. Накопичена конденсатором С1 (див. принципову схему) електроенергія від мережі 220 В перетворюється в іскру, від якої відбувається займання газу в конфорці кухонної плити. Час заряду С1 до амплітудного значення напруги мережі становить 2—3 с, а для його розряду достатньо лише 0,1 с.
Конструктивно «сірник» виконаний у вигляді циліндра, що складається з двох половинок (див. рис.). Всередині однієї розміщені радіоелементи, інша захищає кінці розрядника від випадкового замикання, інакше включений у мережу «сірник» тут же виводить з ладу діод VD1, який захищає від удару розрядом конденсатора С1 (при дотику до струмознімачів вилки, вийнятої з мережевої розетки), оскільки по відношенню до полярності напруги на ньому діод включений у зворотному напрямку.
«Сірник» збирається з будь-яких підручних матеріалів. Як складаний корпус використані пластмасові флакони з-під шампуню довжиною 100 мм. Під їх габарити підбирають розміри деталей.
У денці корпусу свердлять два отвори для струмознімачів від стандартної мережевої вилки, відстань між якими розрахована під відповідну розетку. Збоку роблять ще шість отворів Ø1 мм — по два з кроком 120° — для кріплення конденсатора.
Далі з фольгованого склотекстоліту товщиною 1…1,5 мм виготовляють монтажну плату. Фольгу прорізають ножем на 4 сегменти (див. рис.), до яких припаюють діод і резистор, а також багатожильні ізольовані дроти довжиною 150 мм для під’єднання до конденсатора. Плата кріпиться з внутрішньої сторони корпусу за допомогою струмознімачів і гайок.
Розрядник виготовляють зі зварювальних електродів Ø2,5 мм. На них надівають хлорвінілові трубки і вставляють у отвори дерев’яного тримача. З одного кінця електроди розрядника гостро заточують напилком, а з іншого їх припаюють до виводів конденсатора. Причому ділянки електродів, призначені для пайки, попередньо обмотують мідним луженим дротом Ø0,2 мм.
1 — струмознімачі, 2 — корпус, 3 — монтажна плата, 4 — конденсатор, 5 — дротяна обмотка для пайки, 6 — електрод, 7 — дерев’яний тримач, 8 — хлорвінілова трубка, 9 — фіксуюча скоба, 10 — ковпачок
За допомогою ізоленти на корпусі конденсатора закріплюють з кроком 120° три скоби з мідного дроту Ø1 мм, з «запасом» по довжині. До конденсатора припаюють дроти, що йдуть від плати, а потім, продівши кінці скоб у отвори збоку корпусу, вставляють у нього конденсатор разом з розрядником на половину довжини дерев’яного тримача. На цю ділянку попередньо наносять шар клею «Момент» для закріплення тримача в корпусі. Крім того, ззовні вздовж нього згинають виводи скоб, фіксуючи тим самим «внутрішності» конструкції. Їх надлишки обрізають по довжині, а залишені кінці скоб приклеюють до корпусу або обмотують ізолентою.
На іншу половину тримача електродів, що знаходиться ззовні корпусу, надівають захисний ковпачок.
«Сірник» може бути постійно включений у мережеву розетку, тому він завжди готовий до роботи. Щоб запалити пальник газової плити, «сірник» виймають з розетки, знімають захисний ковпачок, підносять до конфорки, відкривають газ і стискають розрядник до замикання гостро заточених кінців електродів — виникає іскра. Коли розрядник відпускають, пружні електроди повертаються в початкове положення. Надівають захисний ковпачок, а «сірник» знову вставляють у мережеву розетку до наступного разу.
При тривалому користуванні поверхня електродів з часом стає «вибитою». Тому періодично потрібно зачищати напилком місця їх взаємного дотику, щоб кінці розрядника завжди були гостро заточеними для зосередження в вузькій частині енергії розряду конденсатора.
Діод можна замінити на будь-який інший з близькими параметрами.
А. КУБАРЕВ, А. ЧУМАКОВ